Якщо кривавити рани минулого, ця кров зашкодить нам у майбутньому, — Архиєпископ Ігор (Ісіченко) про українсько-польські взаємини

Ігор (Ісіченко)

Архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) - один із учасників круглого столу, присвяченого проблематиці українсько-польських взаємин, який пройшов у Харкові.

Круглий стіл "Досвід і перспективи українсько-польських взаємин: прагматика партнерства чи війна міфів?" відбувся за ініціятиви Громадсько-політичного комітету з вшанування сторіччя віднови української державности.

Учасники круглого столу були також гостями Харківської студії радіо "Голос свободи", серед них - і архиєпископ Ігор.

Чому саме в Харкові відбувся цей круглий стіл?

Проведення цього заходу в Харкові обумовлено саме територіяльною дистанційованістю Харкова від району колишніх військових дій і польсько-українського протистояння. Насправді Слобожанщина ніколи не входила до складу Речі Посполитої, наші предки належали до сфери впливу Російської імперії, польського населення тут було зовсім небагато і зосереджено воно було тільки у Харкові. Тому є можливість поглянути на події ніби збоку.

Але я на перше місце поставив би інший чинник - Харків практично є прифронтовим містом. Ми знаходимось біля одного із найбільш небезпечних для усієї Європи фронтів - фронту українсько-російського протистояння. По суті протистояння двох цивілізацій - тоталітарної деспотичної східної путинської і нашої ще не зовсім сильної української демократичної держави, яка зараз приречена боронити демократичні цінності. І саме це змушує нас поглянути на минуле з позицій небезпеки війни і пошуків тих чинників, які її викликають.

Ми, весь наш народ пережив у минулому один великий урок 17 століття. І наші предки, які прийшли на слобожанські землі у 17 столітті, тікали із Речі Посполитої, від кривавої війни. Вона почалась із наростання національних протистоянь, які тоді виявлялися більш в релігійному полі, ніж політично-культурному. Але що принесла ця війна обом народам? Україна так і не здобула державної незалежності, Гетьманщина була інкорпорована російською державою - тоді ще московським царством, і розчинена в ньому. Польща прожила трішечки довше і, як писав Тарас Шевченко, "Польща впала - і вас придавила". Третій поділ Польщі припинив існування цієї держави, а українське Правобережжя так само увійшло до російської держави. Чи стало нам краще жити після розпаду Польщі? Та ні, звичайно. Українці в Речі Посполитій мали більше можливостей для культурного і релігійного розвитку, ніж в Російській імперії. Отже, все закінчилося втратами для обох держав. І це є уроком, які і наші предки слобожанці винесли з тих кривавих подій.

Щоб історія чогось навчила, треба не боятися дивитися на неї в усій складності, - Володимир В'ятрович

І в той же час існували світлі періоди, коли поєднання зусиль двох народів давало нам перемогу. Так само коли більшовицька армія пішла підкоряти Європу і нести туди червону чуму в 20-му році, на Вислі цю орду зупинили два збратені тоді народи - польський й український: військо Пілсудського і армія Симона Петлюри, які зробили те, що поляки потім назвали "чудом над Вислою" - перемогою, яка залишила у спокої держави Центральної та Західної Європи до кінця Другої світової війни.

Ці уроки історії треба почитати. І недаремно у назві конференції була поставлена альтернатива: або прагматика співробітництва, тобто пошук взаємовигідних шляхів співпраці двох держав, двох народів, або повернення до війни міфів, яка може обернутися справжньою війною. Бо зараз росіяни війну проти України повели через міфи - про імперське минуле, про величність російського народу, про його місіонерське покликання у світі.

Наскільки сьогодні є актуальним питання Волинської трагедії? Адже не раптово воно зараз роздмухується у Польщі, зокрема польським Сеймом?

Я би сформулював дещо інакше - кому вигідна постановка цього питання? Сказати що воно не актуальне не можна - бо пролита у минулому кров завжди буде актуальним питанням, завжди конфлікти, нерозв'язані у минулому, будуть переслідувати нас і надалі. І покласти край цьому конфліктові військовим шляхом неможливо, так саме як неможливо зупинити вплив його на нас війною міфів. Сьогодні єдина сила, яка здобуває політичний дивіденд з цього протистояння, яке наростає зараз у Польщі, і психоз там антиукраїнський набуває масового характеру, - це путінська Росія. Російські медійні кола активно підхоплюють те що приймає польський націоналістичний Сейм і трактує це як волю всього польського народу. В свою чергу, найбільш ревними прихильниками прийняття антиукраїнських законів і визнання Волинської трагедії геноцидом польського народу є політичні кола Польща, приховано фінансовані Росією через різні благодійні фонди та доброчинні організації.

Для нас важливо знайти шляхи до розуму поляків. Трагедія, що сталася на Волині, непоправна. Але чи вона була спричинена агресивністю українців? Ми знаємо, що українці - не є агресивним народом, хоча інших в цьому важко переконати. Але в усякому разі конфлікт назрівав довго. Пригадаймо, що землі Волині заселялися польськими осадниками - ветеранами польсько-української війни, які здобували землі наших українців у малоземельній Волині, і це вже створювало соціяльні підстави для цього конфлікту.

Таїнства христової церкви у просвітницькій програмі «Голос священика»

Протистояння створювалося штучно. Навіть там де до того українське і польське населення жило досить мирно. Коли ми говоримо про Волинь, ми не можемо не говорити про Холмщину, Надсяння, де українське населення стало жертвою геноциду.

Якщо кривавити рани минулого, ця кров зашкодить нам у майбутньому. І покликання церкви - переводити розв'язання цих конфліктів у конструктивну площину раціонального. Це досить складно, але розум нам підказує що партнерство України і Польщі є взаємовигідним, це наш політичний і діловий партнер, посередник у стосунках із Євросоюзом, тому деструктивні дії сил, які намагаються це все зруйнувати, необхідно зупинити, починаючи розмову хоча б звідси, з Харкова, долучаючи не лише наших земляків, а й партнерів, перетворюючи їх із опонентів в партнери. Я певен, що в Польщі є досить помірковані кола, які здатні відчути голос любові, який лунає з України. Бо порятунок від насильства над її свідомістю породжений як раз любов'ю.

Якою має бути реакція українського суспільства на рішення польського Сейму, про вигадки антиукраїнської пропаганди в Польщі, який має бути шлях до пошуку правди - про це дивіться у повній версії інтерв'ю архиєпископа Ігоря (Ісіченка):

twitter.com facebook.com vkontakte.ru