Голос історії. 12 лютого: Клим Савур, Ольга Бесараб, Наталія Полонська-Василенко

Голос історії. 12 лютого: Клим Савур, Ольга Бесараб, Наталія Полонська-Василенко

Наталія Полонська-Василенко

12 лютого 1884 р. — народилася Наталія Полонська-Василенко, український історик.

Народилась Наталія Полонська-Василенко у Харкові у збіднілій дворянській сім'ї Меньшових. Закінчила в Києві Вищі жіночі курси, пізніше - історико-філологічний факультет університету. З 1912 року вона асистент історії на Вищих жіночих курсах, згодом - приват-доцент Київського університету.

У міжвоєнний та воєнний період - професор Художнього інституту та Київського університету, співробітник Української академії наук, діяльний член багатьох наукових установ, в еміграції - професор Українського вільного університету в Празі та Мюнхені, дійсний член Українського історичного товариства, НТШ та Міжнародної академії наук у Парижі.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Наталія Полонська-Василенко прожила велике, сповнене катаклізмів життя, присвятивши себе науці. Її перу належать близько 200 наукових праць з археології, історії України й Української Церкви, спогади про громадських і наукових діячів. Вона є автором посібника «Історико-культурний атлас з російської історії з пояснювальним текстом». Поза усю свою багатогранну діяльність головною працею вважала написання та доведення до читацької аудиторії епохальної як за обсягом матеріалу, так і за поданою бібліографією величезної монографії - славнозвісної двотомної «Історії України». Перший том був виданий у 1972 р., а другий - вже після смерті Наталії Дмитрівни - у 1976 р.

О. П. Оглоблин, який довгі роки працював з Наталією Дмитрівною на ниві українознавчих студій, писав про її сповнену жертовної посвяти роботу: «Рік за роком, архів за архівом і на Україні, і в центральній імперії - Москві, Петербурзі, і в Криму, документ за документом, сотні, тисячі дорогоцінних документів - знаходить, визбирає, систематизує і вивчає талановита дослідниця, перед творчим зором якої поволі встає грандіозна картина становлення нової України ...».

Померла вчена у м. Дорнштадті, а похована поблизу Мюнхена, у містечку Новий Ульм.

Ольга Бесараб

У ніч з 12 на 13 лютого 1924 р. у львівській в’язниці закатовано Ольгу Басараб – громадську і політичну діячку.

9 лютого польська поліція здійснила обшук у помешканні, яке винаймала Ольга Басараб з подругою. За звинуваченням у шпигунстві її ув’язнили. Допити тривали кілька днів. Останні відбулися пізно ввечері 12 лютого. А наступного ранку Ольгу Басараб знайшли повішеною у камері.

Факт її смерті намагались приховати. Згодом тіло Басараб таємно поховали. Українська громадськість була обурена такою ситуацією. І на дев’ятий день після трагедії польська поліція озвучила свою версію подій: ніби Ольга Басараб вчинила самогубство.

Під тиском громадськості було розпочато слідство. А наприкінці лютого тіло Ольги Басараб перепоховали на Янівському цвинтарі за участі кількох тисяч львів’ян і кількасот поліцейських.

За матеріялами УІНП

Дмитро Клячківський

12 лютого 1945 р. загинув полковник Дмитро Клячківський (Клим Савур), командир УПА-Північ.

Відіграв значну роль в організації та розбудові відділів УПА на Поліссі й Волині. Займався розробкою тактики боротьби з гітлерівцями, формуванням кінних підрозділів УПА, організацією самооборони та ін. Керував антиполь-ськими акціями на Волині (Волинська трагедія). Організував відсіч рейдуючим польським відділам Армії Крайової, що прийшли з Польщі до Волині. В 1943 р. підписав таємну директиву в справі впровадження «великої акції ліквідації польського населення у віці від 16 до 60 років».

Загинув у бою з переважаючими силами НКВС біля Оржівських хуторів Клеванського (тепер у складі Рівненського) району. Посмертно підвищений у званні до полковника УПА.

twitter.com facebook.com