Голос історії. 13 квітня. Фільм «Звенигора»

Звенигора

13 квітня 1928 року — у Києві відбулася прем'єра фільму Олександра Довженка «Звенигора»

"Звенигора" - чорно-білий німий художній фільм, останній, знятий Олександром Довженком за чужим сценарієм.

Сценарій написав у харківський період життя Довженка Юрко Тютюнник (під псевдонімом Юртик) та Майк Йогансен. У славного отамана Тютюнника визріла ідея написати сценарій до фільму-легенди про скарби, закопані гайдамаками у надрах гори. Сюжет фільму охоплює дві тисячі років буття. Втім, імена Тютюнника та Йогансена було знято з титрів, Довженко переписав сценарій. У 1930 та 1937-их роках Тютюнник і Йогансен були розстріляні.

Олександр Довженко

Як пізніше писав Довженко про фільм: «Це був своєрідний прейскурант моїх творчих можливостей». Незважаючи на складність зйомок, адже в картині висвітлювалися широкі історичні пласти, роботу було завершено «одним духом - за сто днів». «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», - говорив Олександр Довженко.

«Звенигора» - це поетично-казкові образи, кадри історії українського народу - від скіфів до сучасності. А в центрі усього цього - сивий невмирущий дід, який споконвіку шукає скарби під Звенигорою, береже в суворій таємниці легенду про них. Згідно із задумом Довженка, постать діда - невмируща, бо невмирущим є народ. Символічним стає шукання скарбів. То доля трудівників, плоди тяжкої праці народної. Звенигора - це мрії про вільне життя, без голоду й трагедій.

Картина приголомшила. Це було руйнування кінематографічних канонів. Почалися дискусії. Багато пер поламали критики, висловлюючи часто зовсім протилежні думки. Одні рішуче відкидали фільм, другі проголошували його новою сторінкою в історії кіномистецтва.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Першим друкованим відгуком про роботу Довженка стала стаття редактора журналу «Кіно» М. Бажана: «Це - історична симфонія, що рівної їй немає в світовому кіно. Це зафільмована лірика, епос і філософія, виявлені в образах такої глибини й значимості, що багатьом не сила до кінця їх розкопати й зрозуміти». Ейзенштейн так описував свої враження після перегляду довженківської картини в Дзеркальному залі тодішнього театру «Ермітаж» у Москві: «...в повітрі стояло: серед нас нова людина кіно. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності. І разом з тим майстер наш. Свій. Спільний. Перед нами була людина, яка створила нове в галузі кіно».

«Звенигора» швидко обійшла екрани багатьох країн - Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США, Греції...

Картина, як визнав і сам Довженко, була «надто складна для сприйняття». Але вона прозвучала піснею любові до рідного народу, вірою в його майбутнє. І саме «Звенигора» залишилася в історії кіно, тоді ще німого, як перший довженківський фільм.

twitter.com facebook.com