Голос історії. 14 червня. Вбивство Олександра Мурашка

Олександр Мурашко

14 червня 1919 року, о першій годині ночі у Києві пострілом у потилицю було вбито геніального художника Олекса́ндра Мурашка, 43 років.

У 1917 році О. Мурашко був одним із найактивніших організаторів відкриття Української Академії образотворчого мистецтва. Він був викладачем, а також працював в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти.

Останні роки життя митця були складними і суперечливими для майстра. З одного боку, втілено його давню мрію – в 1917 році відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко був одним із найактивніших її організаторів. До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники, як Георгій Нарбут, Федір Кричевський (зааррештований НКВС і засланий до селища Ірпінь Київської області, де й помер з голоду), Абрам Маневич (в 1920 емігрував), Михайло Бойчук (розстріляний в 1937 році разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром), Микола Бурачек. Сам Мурашко очолив одну з майстерень живопису.

Похорон кошового, Олександр Мурашко

Викладання у Мурашка забирало чимало часу. Ось як про це писав сам художник у 1918 році: «Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці...».

Голос історії. 20 травня. "Старий вчитель" Микола Мурашко

14 червня 1919 Олександр Олександрович Мурашко був убитий, коли з дружиною повертався пізно ввечері додому на Лук'янівці пострілом в потилицю. Тодішня преса писала, що «був пограбований і забитий бандитами». Але пострілом у потилицю в ті часи вбивали тільки працівники ЧК і тільки "ворогів народу". Про останні дні життя Олександра Мурашка розповів Григорій Лукомський (1884-1928), український мистецтвознавець і художник-архітектор, емігрант. Лукомський бачив Мурашка в день його смерті. «Був спекотний літній вечір. Олександр Олександрович при новій зміні влади залишився по суті, поза службових обов'язків в Академії, - пише Лукомський, - Антибільшовицькі війська йшли вже від Житомира на Київ. У ЧК був неабиякий сумбур. Відбулося багато «помилок» через поспішність і невпевненість у владі. І ось те, що спіткало бідолашного Мурашка, - безсумнівно, одна з таких помилок.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Разом з дружиною художник повертався з гостей у свій будиночок на Лук'янівці. Він не боявся ходити так пізно. У нього була перепустка, видана «Всеіздатом». О першій годині ночі до нього підійшла компанія з трьох солдатів і заявила, що він заарештований, що може дружині віддати все, що при ньому є цінного, і що його негайно повинні повести на суд. Відчувши недобре, Мурашко попросив, щоб і дружина супроводжувала його, але її силоміць змусили йти додому. «Ледве вона дійшла до ганку будинку, як побачила, що чоловік кинувся від них тікати. Мабуть, за цю одну-дві хвилини Олександр Олександрович визначив, що його ведуть не в ЧК, а просто в поле, на розстріл без суду, позаяк напрям, узятий його конвоїрами, був саме в бік виїзду з міста, а не на Липки. Знаючи чудово околиці і гадаючи, що солдати не знають так добре цих місць, він вирішив добігти до відомої йому канави, що утворювала під парканом щілину, в яку він міг би пролізти і, потрапивши в сад, сховатися під покровом ночі. Але щойно він заліз у цю яму-канаву, як його піджак (мені врізався в пам'ять сірий костюм, в якому він був удень, за шість-сім годин до вбивства) за щось зачепився, і він застряг під парканом. Оскільки спускався ногами, то голова його залишилася по цей бік, а тулуб і ноги були в саду ... Його наздогнали. Момент - і він був би врятований, - але постріл у потилицю - і смерть на місці. Безвісти пропали вбивці, цінні речі у дружини. «Випадок» коштував життя надзвичайно талановитому художникові України... ». Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі. Трагічне вбивство досі не розгадане.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru