Голос історії. 17 грудня

Харківській паровоз 1900-х рр.

На календарі 17 грудня. Цього дня в різні роки:

1897р. — на Харківському паровозобудівному заводі збудували перший український паровоз.

На початку 90-х років позаминулого століття в Російській імперії була порушена монополія Коломенського заводу на паровозобудування. Будівництво паровозів розгорнулось на восьми найбільших машинобудівних підприємствах країни. У 1896 році був збудований сучасний Харківський завод транспортного машинобудування імені Малишева. Він розташувався неподалік від залізничного вокзалу спеціально для виробництва паровозів для південноросійських залізниць. А вже наступного, 1897-го, року на заводі було випущено перший паровоз. Нині основною продукцією підприємства є військова техніка. А останній тепловоз вийшов із цехів заводу у 1968-му році.

Юрій Шевельов

1908р. — народився Юрій Шевельов (Шерех), славіст-мовознавець, історик літератури, письменник, критик, академік Національної академії наук України.

Юрій Шевельов народився в Харкові 17 грудня 1908 р.; пізніше, щоб уникнути переслідувань з огляду на походження, мати вписала в його документи інше місце народження – Ломжу (в Польщі). Кілька перших років життя він, у зв’язку з батьковою військовою службою, прожив у Польщі, та після початку війни повернувся разом із матір’ю до рідного міста. З дому він виніс зацікавлення культурою, а ще – знання німецької та французької мов. У 1928–1931 рр. він навчався в Харківському Педагогічному Інституті професійної освіти (посталому через реорганізацію університету), відтак обійняв посаду викладача української літератури в газетному технікумі, але вже за рік поміняв надто заполітизовану літературу на мову. Однак літературі він потім приділяв увагу впродовж цілого життя; та й перші його праці присвячені мові поезії. В аспірантурі він навчався під орудою Леоніда Булаховського, свого першого вчителя. Крім нього, великий вплив на Шевельова справили в Харкові Олександер Білецький, а під час перебування у Львові – Василь Сімович. Оборонивши дисертацію, Шевельов із 1939 р. працював доцентом у Харківському університеті; пізніше Булаховський залучив його також до роботи в престижнішому Інституті мовознавства Академії наук. Виконуючи планові доручення, Шевельов мусив писати, зокрема, й шкільні підручники, але завдяки цьому, напевно, добре засвоїв ясну манеру викладу, що вирізняє його писані вже по війні підручники та наукові розвідки. Перед відходом німців у лютому 1943 р. він виїхав до Львова, де перебував трохи понад рік. Був у захваті від міста й від українського духа його мешканців, поновив знайомство з Сімовичем. У квітні 1944 р., евакуйований Українською Центральною Комісією, потрапив під Криницю, а наприкінці липня його разом з іншими вивезли до Середньої Словаччини. Звідти Шевельов доїхав до Австрії, потім до саксонського містечка Пляуен. Під час подорожей до Берліна запізнався з Максом Фасмером. По закінченні війни вся Саксонія мала відійти до радянської окупаційної зони, отож треба було тікати далі. Перебравшися до Баварії, Шевельов, щоб сховати сліди (з остраху перед НКВД), назвався Ткачуком і жив під цим прибраним прізвищем аж до виїзду зі Швеції до Америки.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

У 1946 р. Шевельов став професором відновленого в Мюнхені Українського Вільного Університету (празького), а 1949 р. здобув тут докторський ступінь – на підставі праці, написаної ще в Харкові. Одначе науково він у той період працював відносно мало, серед іншого й через брак доступу до фахової літератури. Незважаючи на це, він написав тоді, зосібна, й підручник із граматики української мови, що виходив окремими зошитами (книжкове видання – 1951 р.). Водночас він був одним з організаторів та рушіїв літературного життя української діаспори. І наукові праці, і решту публікацій підписував псевдонімом Юрій Шерех (менш важливі тексти – Гр. Шевчук).

У 1950–1952 рр., за підтримки та з намови Фасмера, він обійняв посаду викладача російської та української мов у Лундському універ-ситеті, де міг користатися з фондів багатої бібліотеки й поглибив свої знання в галузі славістики, готуючи ґрунт для майбутніх досліджень. У 1952–1954 рр. працював у Гарвардському університеті, а з 1954 р. та аж до виходу на пенсію – в Колумбійському університеті (Нью-Йорк).

В 1954 році професор Юрій Шевельов написав у Бостоні статтю «Москва, Маросєйка», в якій сформулював кілька важливих уроків Переяслава-1654. Юрій Шевельов міркував про «історію великої і ще не закінченої війни» — саме так він назвав «історію культурних зв'язків між Україною та Росією». У статті професор робить висновок:

«Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.»

Усі вони, писав Шевельов, «живуть і сьогодні»:

«…запекла ненависть Михайла Драгоманова не знищила українського провінціалізму. Запекла ненависть Дмитра Донцова не знищила Москви. Запекла ненависть В’ячеслава Липинського не знищила комплексу Кочубеївщини. Сьогодні вони панують, і вони урочисто справляють ювілей Переяслава".

У 1959–1961 та 1981–1986 рр. Шевельов був президентом Української Вільної Академії Наук у США (з 1989 р. – почесним президентом); до його заслуг належить, серед іншого, заснування, а фактично й редаґування серії «Джерела до найновішої історії України». Обрання членом Академії наук України він дочекався 1991 р.

Юрій Шевельов - автор фундаментальних наукових праць: «Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979), «Нарис сучасної української мови». Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка.

2013р. - До другої річниці Революції гідності (з архіву "Голосу Свободи")

Андрій Бондаренко про домовленості Путіна й Януковича: що відбулося насправді (ВІДЕО від 17.12.2013)

twitter.com facebook.com vkontakte.ru