Голос історії / 18 лютого: народився Левко Симиренко, засуджений Емануїл Оксман


Левко Симиренко


18 лютого 1855 р. народився Левко Симиренко - представник славетного роду Симиренків, син Платона Симиренка — відомого промисловця-цукрозаводчика та батько Володимира Симиренка.

У 1873 р. із золотою медаллю закінчив Одеську гімназію. Деякий час навчався у Київському університеті, продовжив навчання на природничому факультеті Новоросійського університету. У 1879—1887 рр. за участь у русі народників після ув’язнення у Лук’янівській тюрмі відбував заслання у Східному Сибіру, де працював садівником (серед інших, виплекав низькорослі повзучі овочеві дерева, що можуть витримати низькі температури), за його ініціативою закладено міський парк у Красноярську. Після повернення до Млієва у 1888 р. Симиренко створив у ньому маточний колекційний сад і помологічний розсадник, який згодом перетворився на найкращий у Російській імперії науковий центр садівництва і став однією з найбагатших в Європі помологічних колекцій плодових і ягідних культур.

Він всебічно вивчав зібрані ним сорти, поліпшував селекційним способом якість місцевих сортів, акліматизував зарубіжні й вивів нові (наприклад, сорт яблуні ренет П. Симиренка, 1901), вказував, для яких районів рекомендовані сорти є перспективними. При своєму розсаднику організував школу садоводів і виховав низку висококваліфікованих фахівців, у тому числі свого сина Володимира Симиренка.


Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)


Перші результати вивчення помологічної колекції свого розсадника узагальнив у «Генеральном каталоге» («Иллюстрированное описание маточных коллекций рассадника», 1901), у 1912 р. видав капітальний твір «Крымское промышленное плодоводство». Найзначнішу наукову працю — «Помологія» Симиренко видати не встиг. Вона з’явилася лише у 1961—1963 рр. у Києві у 3-х томах (друге видання — 1974).

Підтримував наукові контакти майже з усіма науковими закладами, розсадниками та плодовими фірмами світу. За видатні успіхи в науковому сортознавстві Л. П. Симиренка було нагороджено Великою золотою медаллю Французького помологічного товариства. Брав участь у багатьох міжнародних виставках із садівництва, за свої експонати багаторазово отримував найвищі нагороди. За плідну наукову і громадську діяльність у 1894 р. Левка Платоновича обрано член-кореспондентом Бельгійського товариства садівництва, у 1895 р. — членом Французького національного помологічного товариства.

За радянської влади маєток Левка Симиренка націоналізовано і у 1921 р. на його терені створено першу в країні Мліївську садово-городню дослідну станцію. У 1958 р. їй присвоєно ім’я Левка Симиренка. Засновником і першим директором станції до 1930 р. був його син Володимир.


До другої річниці Революції гідності: чим жив Майдан 18 лютого 2014-го року (з архіву "Голосу Свободи")


У січні 1920 р. учений став жертвою політичного терору, який розгорнув більшовицький режим в Україні. За наявними даними, у Різдвяну ніч того ж року Левко Симиренко «трагічно загинув від рук чекістів».


18 лютого 1931 року засуджений до 10 років таборів науковець Емануїл Оксман.

Перед своїм першим арештом Емануїл Оксман був аспірантом, потім молодим вченим. Він готувався до участі в археологічних експедиціях на острів Березань та в Ольвію, студіював наукові звіти, займався промиванням та реєстрацією березанських знахідок. Від 1929 року Оксман - науковий співробітник музею та позаштатний викладач Одеського інституту народної освіти.


Емануїл Оксман


У 1929 році почалася хвиля репресій проти українських науковців, відома як процес Спілки визволення України. Це була показова сфабрикована справа, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції. У 1930 році процес призвів до закриття наукових осередків та звільнення співробітників, по всій Україні було заарештовано багато фахівців.

22 жовтня 1930 року справа торкнулася й Емануїла Оксмана – його було заарештовано «за розголошення секретних свідчень та приховування інформації про свою службу» у частинах білогвардійської армії. На другий день після арешту Емануїла помер Сергій Дложевський – його науковий керівник, співавтор та близька людина.

18 лютого 1931 року судова трійка засудила Оксмана за статтями 54-10 (антирадянська агітація), 54-13 (антирадянська діяльність), 98 (перебільшення влади), 99 (бездіяльність представника влади) КК УРСР на 10 років до виправно-трудових таборів. 21 березня 1931 року на Емануїла була заведена ще одна кримінальна справа, як на «члена української контрреволюційної національної організації», але цю справу було закрито.

Покарання він відбував у Дмитлазі НКВС. Згодом, в 1934 році Емануїла Оксмана звільнили достроково (3 роки замість 10) та перевели на будівництво каналів Москва-Волга і Покровське-Глєбово – формально в якості вільнонайманого.

Вже 16 вересня 1937 року його заарештували знову – за «агітацію серед ув’язненого та вільнонайманого складу Дмитлагу». Цього разу Оксмана відправили відбувати 10 років покарання на Колиму.

Третій арешт відбувся 16 травня 1949 року, вирок – заслання на поселення.

Тільки 10 листопада 1955 року – після численних апеляцій – два останні вироки (1937 і 1949 років) за відсутністю доказів були призупинені. Але звільнений Оксман все одно не міг повернутися до Одеси, де все ще мешкали його жінка та донька. Він залишився у Москві. Тут він помер 1961 року від інсульту.

Остаточної реабілітації імені Емануїла Оксмана ще не відбулося. В 1994 році перший заступник прокурора Одеської області офіційно дійшов висновку, що дія статті 1 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» не розповсюджується на статті 98 і 99 КК УРСР (вирок 1931 року).

Нечисленні дослідники біографії Оксмана стверджують, що матеріали щодо нього, які раніше видавали вільно, станом на грудень 2008 року було знов закрито. При цьому їх не було передано до Державного архіву Одеської області. Можлива причина – наявність в цих матеріалах агентурних даних, які незважаючи на закінчення 60-річного терміну, вважаються «секретними».


За матеріялами Розстрільного календарю

twitter.com facebook.com