Голос історії. 20 жовтня. Розстріл Юрія Тютюнника

Юрій Тютюнник

20 жовтня 1930 року - у Москві розстріляно українського військового діяча, генерала армії УНР Юрія Тютюнника.

Юрій Тютюнник пройшов Першу світову війну. Після утворення Української Центральної Ради взяв активну участь в українізації частин російської армії. Організатор українського «Першого Сімферопільського полку імені Гетьмана Дорошенка». Член Центральної Ради.

У листопаді 1918 Тютюнника як учасника підпільника Революційного штабу Києва заарештовано, знаходився в Лук'янівській в'язниці в камерах поруч із отаманом Палієнком та сотником Могилева Андрієм Вовком. В грудні Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя О. Долгорукова. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук'янівській в'язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії. В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР.

У листопаді 1919 головний отаман Петлюра призначив Юрія Тютюнника командувачем армії УНР. Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича-Павленка, отримав орден "Залізного Хреста".

16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для публіки повідомлено, що він здався добровільно, погодився на співпрацю з урядом УСРР.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Працював на Одеській кінофабриці, у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ) сценаристом (сценарій фільму "Звенигора" (1927), спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком).

12 лютого 1929 року в Харкові секретаря-інспектора ревізійної комісії Всеукраїнського акціонерного товариства торгівлі («Вакот») Тютюнника викликали на допит і арештували. Слідчим говорив: «Від своїх поглядів не відмовлявся й досі не відмовляюся. Якщо позиції Донцова не змінилися, то я до них ставлюся як і раніше — тобто поділяв і поділяю».

У Харкові Тютюнника допитували двічі — 12 і 19 лютого. 4 березня йому зачитали постанову у пред"явленні звинувачень «пропаганди українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу». Висланий до Москви. «Дорозслідування справи» протяглося до грудня 1929. Чекістів цікавило минуле, особливо підготовка до Дргугого зимового походу; Тютюнник імен не називав і наполягав, що в Україні нині немає «диверсійно-повстанської сітки».

22 травня 1929 дружина Юрія Віра Тютюнник звернулась з заявою до керівництва ОГПУ та прокурора Верховного суду СРСР, в якій переконувала, що її чоловік не є загрозою для радянського строю, а її родина приречена на голод.

Смертний вирок поставила колегія ОГПУ 3 грудня 1929 року, але з приміткою: «вирок не приводити у виконання до особливого розпорядження». Суд дозволив лише листуватися. До серпня Віра Тютюнник отримувала через ГПУ листи від чоловіка і продовжувала добиватися помилування. В серпні 1929 продала піаніно, щоб поїхати в Москву на побачення з чоловіком та прийом до судового керівництва. 21 січня 1930 вчергове звертається до прокуратури Верховного суду СРСР, побачення не дозволили і заборонили на майбутнє. 24 вересня 1930 його перепровадили до комендатури ОГПУ для виконання вироку.

Розстріляний 20 жовтня 1930 року.

В кінці того ж року дружина Тютюнника вкотре звернулася до владних органів з проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень Віра Тютюнник-Левицька 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку.

Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru