Голос історії. 21 березня. Олександр Лотоцький, Ольга Кобилянська (ВІДЕО)

Олександр Лотоцький

21 березня 1870 року народився Олександр Лотоцький - визначний громадсько-політичний діяч, письменник, поет і публіцист, науковець, знаний історик церкви і церковного права.

Лотоцькі належали до давнього боярського і військово-зем’янського роду, відомого з XV ст. і спорідненого з князями Друцькими, Соколинськими, Юрагами-Гедройцями. Народився у с. Брониці біля Могилева на Поділлі у сім’ї православного священика Гната Лотоцького.

Закінчив Київську Духовну академію у 1896. Найбільшою справою цього періоду була боротьба Лотоцького за українську книжку, яку він проводив у двох напрямках: створення українських видавництв та книгарень і написання власних творів українською мовою. Значну роль відіграв Лотоцький і у виданні україномовного Євангелія.

У 1900–1917 рр. Лотоцький - урядовець державного контролю у Києві та Санкт-Петербурзі.

Співзасновник видавництва «Вік», ініціатор повного видання «Кобзаря» 1907 р. та рішення Російської Академії наук «Об отмене стеснения малорусского печатного слова» 1910 р. Секретар благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг. Член Товариства Українських Поступовців.

У 1917 Лотоцький - один з організаторів Української Національної Ради у Петрограді, російський губерніальний комісар Буковини та Покуття. Восени 1917 р. — генеральний писар Генерального Секретаріату України.

На початку 1918 - Державний контролер УНР. У другій половині жовтня 1918 року Лотоцький став міністром сповідань. Але справа автокефалії йому по ряду причин при Скоропадському довести до кінця не вдалося.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

З приходом до влади Директорії питання про автокефалію постало знову. Лотоцький виступив із заявою від уряду, в якій рішуче провадив ідею автокефалії. «Основна засада української держави, - говорив він, - полягає в тому, що в самостійній державі повинна бути і самостійна церква. Цього все одно вимагають інтереси і держави, і церкви. Ніякий уряд, що розуміє свої державні обов'язки, не може погодитися на те, щоб центр церковної влади перебував у іншій державі ... Таким чином, автокефалія Української церкви - це не тільки церковна, а й національно-державна наша необхідність». 1 січня 1919 був опублікований «Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви», який базувався на програмі Лотоцького. Цей закон, за словами єпископа Анатолія (Дублянського), мав для України таке ж значення, як і проголошення IV Універсалом УНР 22 січня 1918 державної незалежності України.

У 1919–1920 рр. - голова дипломатичної місії УНР в Туреччині. Як міністр ісповідань за Директорії домігся проголошення автокефалії Української православної церкви 1919 р. У 1927–1930 рр. - міністр внутрішніх справ уряду УНР в екзилі.

Ольга Кобилянська

21 березня 1942 року - померла письменниця Ольга Кобилянська.

Хворіти Ольга Кобилянська почала ще на початку 1900-х. Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу і наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. Хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 р. вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало.

Маршрут похоронної процесії довелося узгоджувати з румунською владою. Вони не дозволили катафалку проїхати центральною вулицею, а лише коротким шляхом до цвинтаря. Хоча некролог і опублікували в місцевій пресі, але багато хто побоявся прийти попрощатися з опальною письменницею. В останню путь її проводило, окрім родичів, чоловік з триста. Батьків попередили, щоб ніяких промов українською мовою, але учениця Кобилянської — вчителька Равелюк, все ж порушила заборону. Ольга Юліанівна похована, як і хотіла, в родинному склепі на Руському цвинтарі.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru