Голос історії. 21 червня. Скіфська пектораль: версії походження

пектораль

21 червня 1971 року - розкопуючи курган Товста Могила, Борис Мозолевський відкрив славнозвісну скіфську пектораль.

21 червня о 14 годині 30 хвилин, поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, в кургані Товста Могила Борис Мозолевський була знайдена Золота Пектораль — нагрудна прикраса скіфського царя IV століття до н.е. — вагою 1148 грамів, 30, 6 см в діаметрі, виконана із золота 958 проби в техніці литва із застосуванням паяння, карбування, зерні, скані і емалі.

Поряд із скарбами Тутанхамона Пектораль стала головною археологічною знахідкою ХХ ст. Майже відразу після виявлення Золота Пектораль, як безцінна археологічна знахідка, була перевезена до Києва, де зберігається в музеї історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України).

Борис Мозолевській із Пектораллю

Через 30 років Пектораль, якою захоплювалися мешканці країн Европи, Японії, Канади, США вперше побувала на землях Скіфського степу — в квітні-травні 2006 р. вона експонувалася в Дніпропетровському історичному музеї.

Латинське слово «пектораліс» означає «нагрудний». Проте не кожну нагрудну прикрасу називали пектораллю, а лише ті, які мали право носити, скажімо, єгипетські фараони, римські імператори, високі сановники стародавнього світу.

Надзвичайна краса і виняткова цінність пекторалі з Товстої Могили свідчать про могутність Скіфського царства. Археологи пов’язують скарби Товстої Могили з IV століттям до н.е. і, зокрема, із часом правління Скифією Атея.

Композиційно Пектораль — це три рогоподібні яруси, з’єднані між собою скрученими «ланцюжками» золотих порожніх трубочок. На кінцях — крихітні литі голівки левів. Леви тримають в пащах кільця для шнурка, за допомогою якого цар вішав прикрасу на шию.

У нижньому ярусі — жорстока боротьба травоїдних тварин із хижаками. Особливим драматизмом наповнена боротьба коней з кровожерливими грифонами. А от лев і леопард напали на дикого кабана і оленя, пси женуться за зайцем.

У верхньому ярусі пекторалі — спокій і лад. У центрі двоє чоловіків шиють одяг. Справа — кобила із лошам, корова із телям, вівця, коза із козеням і злітаючий птах. Хлопець, підібравши під себе ноги (по східному звичаю) доїть вівцю. Ліворуч — ті ж тварини з молодим приплодом (але в іншій композиції), а юний скіф, подоївши вівцю, затикає амфору з молоком зірваною травою: так зберігали молоко від швидкого скисання.

І між цими двома ярусами як між двома світами проліг Степ - з буйством трав і пташиними співами.

Обличчя людей на пекторалі вельми індивідуальні. Не виключено, що це портрети замовників. За висновком антропологів, що вивчали останки царського поховання з Товстої Могили, ця ще не стара людина була важко хворою. На обличчі одного з бороданів — сліди захворювання. Взагалі, точна і довершена кожна золота скульптурка, — і, очевидно, створена з натури. Навіть амфора, куди збирає молоко юний дояр, цілком конкретна. Такі посудини виготовляли тільки в Криму.

Золота пектораль є шедевром стародавніх майстрів. Складність сплетення фігур, їх ракурси говорять про високий рівень їхньої майстерності. Автор золотого дива був, можливо, причорноморським елліном — нащадком переселенців із Середземномор’я, що осіли на берегах Понта Евксинського в VII-VI ст. до н.е.

Проте, деякі дослідники вважають, що він міг бути і етнічним скіфом (адже майстер досконало знав скіфську міфологію, скіфські звичаї і обряди), та, поза сумнівом, що довгий час він прожив і вчився в Пантікапєї – столиці ювелірного ремесла північного Причорномор’я. Він чудово володів всіма (часом загадковими для нас) тонкощами античного ювелірного мистецтва. Пектораль виконана з великою майстерністю.

Кожна деталь вражає закінченістю, філігранністю. Ідеальні пропорції зображених тварин у спокої і в русі, способи «вписування» фігур у фоновий простір, роблять це творіння близьким до витворів грецького мистецтва тієї пори, зокрема, до барельєфної скульптури на фронтонах грецьких язичницьких храмів, навіть до такого всесвітньо відомого, як Парфенон.

Про зміст зображень на пекторалі сперечаються вже три десятки років.

пектораль

Версії походження пекторалі

Версія перша. Модель Всесвіту.

Триярусна будова пекторалі, мабуть, відображає уявлення скіфів про Всесвіт.

Внизу—боротьба коней з фантастичними грифонами, дикі звіри: можливо, це образ світу стихій, світу демонів, світу, чиє коріння йде в підземне царство, у володіння смерті.

Середній ярус заповнений великими, прикрашеними блакитною емаллю квітками, зображеннями гілок і птахів. Він може символізувати дерево життя, — атрибут скіфської богині-матері Табіті.

Верхній, основний ярус зайнятий неймовірно виразними, «документальними» сценами життя кочовища. Два напіводягнені бородані, відклавши сагайдакі з луками, шиють одяг з баранячої шкури; поряд молодий скіф доїть вівцю, ходять коні і корови, злітають птахи. Є думка, що це не просто побутові замальовки, а образ вищого світу, де творять урочистий новорічний обряд. І не прості скіфи возяться із овчиною, а два легендарних володарі в Світі Горішньому шиють магічне вбрання із золотого руна… Чи не того, за яким плавали аргонавти?..

Новий рік починався у скіфів у весняне рівнодення — в кінці березня, коли все оживае дихає весною. Новорічне свято було у скіфів найзначнішим культовим святом. Вважалося, що набирається цілющих сил не тільки все живе в природі, але і сам цар наповнюється свіжою силою і мудрістю, оскільки символічно вступає в священний шлюб із богинею родючості. Більш того, скіфи вірили, що в новорічне свято їх царі давали поштовх цілому річному циклу, життєдайним силам природи.

Вся композиція, безумовно, має релігійне значення.

Три світи—корені, стовбур і крона Світового Древа, вони ж царства мерців (демонів), живих людей і вищих, божественних істот—були основою космогонії багатьох племен. Зображення тварин також носять символічний характер. Так, заєць в скіфській міфології – уособлював щастя (таке ж невловиме і полохливе, таке, що боїться щонайменшого шереху). Під час святкування скіфського нового року чоловіки племені здійснювали ритуальне полювання на зайця. Два коники (а за зтвердженнями ентомологів – це парочка, цебто самець і самиця) символізували продовження роду.

Версія друга. Карта володінь скифів.

На знаменитій пекторалі Мозолевського відображена символічна карта стародавніх володінь скіфів («скіфського квадрата», по Геродоту), Чорне море і прилеглі до нього землі. Добре помітна лінія морського узбережжя від Босфору до Кавказу. На карті немає Азовського моря. Але, за даними українських археологів-підводників, в давнину рівень азовських вод був нижчий теперішнього на 9-12 метрів. Керченська протока також ще не існувала. Фактично, було наявне лише вузьке прісноводне озеро Меотіда. Так от, — воно на пекторалі є!..

Важливо підкреслити, що всі фігури пекторалі, по своїх контурах схожі на 16 особливих територій — земель, які свого часу входили до складу Великої Ськифії (6 ст. до н.е.), це т.з. легендарні “благі землі”, що розміщені від Алтая ка Іспанії. У центрі головна земля — Ськифія (нині Україна). На пекторалі вона зображена у вигляді баранячої шкури-егіди, яку тримають два скіфських царя брати Пал і Нап, нащадки легендарного Скіфа, що, певне, означає двовладдя. Якщо перевернути пектораль нижнім, опуклим краєм догори (а саме такою предстає прикраса, коли її піднімають з грудей до очей), на овечій шкурі можна побачити Кримський півострів, характерні контури півдня України! А рука того царя, що стоїть навколішки ліворуч, вказує на точку в околицях Мелітополя…

Опуклості на пекторалі позначають гори і підвищення, глибокі лінії — річки. Можна розібрати в золотому плетінні частини територій теперішніх Росії, Молдавії, Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини…

Очевидно, вся ця географічна премудрість 2500 років тому була зрозуміла лише спеціально навченим персонам, жерцям, царям, воєначальникам. Володар завжди носив із собою схему своїх володінь!

Версія третя. Календар.

На думку дослідника С. Паукова, в скіфському році 16 місяців по 23 дні в кожному, оскільки його структура розрахована на 368 днів (16 х 23 = 368). Але, скіфи вже в ті часи знали, що в році 365 днів. Для корекції відліку часу за своїм календарем вони просто не враховували 3 дні (21,22,23 червня) в період літнього сонцестояння (368-3=365). У високосний рік не враховували 2 дні — 22,23 червня (368-2=366). Час також обчислювали і великими періодами по 16 років — т.з. скіфськими індиктами, назви яких такі ж як і у місяців року. (Грецький індикт колись дорівнював 15 рокам.)

Скіфи були язичниками, тому у кожного дня, місяця, року, іиндикту, і так далі були свої божества часу у вигляді домашніх тварин, які були розташовані на пекторалі по колу. Всього їх було 16. Зодіак — це “коло тварин”.

Новий рік святкували 21 березня в день весняного рівнодення, при цьому відлік часу починали з 1 січня, як за григоріанським календарем, яким ми зараз користуємося.

Скіфське літо — це період з 3 квітня по 30 вересня. На пекторалі до цього періоду скіфи зображені в теплих каптанах, а в літній період вони зображені напіводягненими, що вказує на спеку. До речі, пектораль — це ще і точний астрономічний прилад — стародавній сонячний годинник.

Таємницю календаря пекторалі знали тільки царі і жерці, інші представники еліти скіфського суспільства, що допомагало їм, на основі знань, управляти народом

twitter.com facebook.com