Голос історії / 21 жовтня: відійшов Григорій Верьовка

21 жовтня 2019 р.

Григорій Верьовка


21 жовтня 1964 року - у Києві пішов з життя Григорій Верьовка — композитор, хоровий диригент, педагог, фольклорист.

Батько Григорія Верьовки, селянин-ремісник, мав велику родину - дванадцатьох дітей, а сам Григорій народився шостою дитиною. Саме батько, який служив регентом у церковному хорі, виховав дітей у любові до пісні та музики. Коли Григорію виповнилося 10 років, його прийняли до архієрейського хору в Чернігові. На той час він самостійно вивчився грі на скрипці. Остаточно присвятити своє життя музиці він вирішив вже навчаючись у Чернігівській духовній семінарії, з хором якої працювали відомі диригенти.

Саме тут юнак відкрив для себе класичну хорову літературу, зокрема, твори М. Глінки, О. Даргомижського, М. Лисенка, К. Стеценка. В той же час Григорій вперше зустрівся з майбутнім поетом Павлом Тичиною, а пізніше вони стали друзями, яких об'єднувала творчість: разом з Тичиною Верьовка згодом організує великий самодіяльний хор, на слова друга-поета Григорій створює романси.

З 1918 р. Григорій Верьовка живе і працює в Києві, здобуває композиторську і диригентську освіту в Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, а у 1919 р. розпочинає диригентську кар’єру.

У 1925 році на базі капели-студії ім.Леонтовича, Григорій Верьовка відкриває професійну музичну школу і стає її директором.

У 1930-ті роки Григорій Верьовка веде активну диригентську та педагогічну діяльність, керує українською національною філармонією. З 1934 р. викладає диригування в Київській консерваторії.

З початком Другої світової війни Григорій Верьовка створює патріотичні пісні на слова П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана. З ансамблем пісні й танцю керівник провів понад 200 концертів перед воїнами і трудівниками Уфи.


Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)


11 вересня 1943 року український уряд підписав постанову «Про організацію Державного українського народного хору». Григорію Верьовці доручили його створення і керівництво.

Талант і енергія керівника перетворили хор на професійний висококласний музичний колектив. Наслідуючи традиції українських хорів та ансамлів народної пісні, Григорій Верьовка зумів привнести своє бачення виконання творів, поєднав народну й академічну манери співу.

Державний український народний хор окрім України виступав в СРСР, виїжджав за кордон - у Румунію, Польщу, Фінляндію, Бельгію, Люксембург, Німеччину.

Відома історія про гастролі хору у Мюнхені у жовтні 1959 року, коли радянські спецслужби вбили провідника українських націоналістів Степана Бандеру. Люди, які були в складі похоронної процесії, зайшли до концертного залу на виступ хору.

Григорій Верьовка, який був за диригентським пультом, змахнув руками - і хор затягнув традиційний для відкриття концерту «Реве та стогне Дніпр широкий». Після шквалу оплесків диригент і хор розпочали тужливу «Чуєш, брате мій, товаришу мій!». Цю композицію після концерту Верьовці наказали вилучити з репертуару.

Верьовка-композитор залишив по собі шість томів зібрання творів: кантат, сонатів, романсів. Також митець відомий як автор численних хорових обробок та пісень, що стали вже народними: «Клятви» (слова М. Бажана), «Шахтарочки» (слова С. Воскрекасенка), «Ой чого ти, земле, молодіти стала», що є одним з перших в українській музиці зразків «композиторської» пісні на народний текст.

Помер Григорій Верьовка 21 жовтня 1964 року.



twitter.com facebook.com