Голос історії. 22 серпня. Архітектор Петро Юрченко

Петро Юрченко

22 серпня 1900 року - народився Петро Григорович Юрченко, український архітектор та мистецтвознавець.

Петро народився в селі Медвин Іванківського району Київської області, в родині селянина, який, як казали односельці "мав золоті руки". Батько тяжко працював, зокрема на будівництві, щоб прогодувати шістьох дітей. Він грав на гармонії, співав українські народні пісні.

Після закінчення школи в 1918 році Петро подався до Києва, де вступив до Будівельно-технічного училища, в якому провчився до 1922 року. Вищу освіту він отримав у Київському художньому інституті. В 1927 році на "відмінно" захистив дипломний проект Палацу культури і залишився викладати в інституті архітектурне проектування. В 1938 році Вища Атестаційна Комісія присвоїла йому звання доцента. В цей же час П. Г. Юрченко працював над проектами новобудов, розробляв архітектурний стиль нової доби. Разом з П. Ф. Альошиним і В. Г. Заболотним він створив конкурсні проекти будівлі Уряду Української РСР (1927) та житлового масиву "Промінь" у Харкові, як співавтор брав участь у проекті Курського вокзалу в Москві.

В цей час було поширене звернення до світової класики в архітектурі, але Петро Григорович підійшов до цього не формально, а творчо, відповідно до художніх уподобань, естетичних поглядів та конструктивної системи споруд. Саме так було зроблено проект перебудови церкви-ротонди на павільйон у парку на правому березі Дніпра в Києві (Аскольдова могила) в 1936-1937 роках.

В 1941 році вийшла друком його праця "Народное жилье Украины». Подальшу наукову діяльність перервала війна. Під час війни Юрченко перебував на окупованій території, що згодом позначилося на його повоєнному житті. В 50-і роки його звинуватили в зраді та співробітництві з нацистами. Коли з"ясувалося, що підстав для звинувачення немає було вже втрачено кілька років життя та заплямоване ім"я.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

В 1944 році Юрченко очолив кабінет Історії архітектури Інституту історії і теорії архітектури, в цьому ж році разом з В. Г. Заболотним та І. Ф. Мілінісом він створив конкурсний проект планування та забудови Хрещатика в Києві в традиціях української народної художньої культури, в формах українського бароко. В Академії архітектури Петро Григорович популяризує вітчизняну архітектурну спадщину, зосередивши увагу на дерев'яній архітектурі ХVII-XVIII ст., а також здобутки народного мистецтва, те, як народні майстри вміло використовували декоративні властивості будівельних матеріалів.

В 1949 році вийшла ґрунтовна праця Петра Григоровича "Дерев'яне зодчество України". В книзі комплексно вивчено всі види дерев'яних будівель: житлових, культових, господарських, їх конструкції, простежено єдиний архітектурний стиль. Автор провів замальовки та обміри дерев'яного зодчества на Чернігівщині, Полтавщині Поліссі, Поділлі, в Карпатах, дослідив приватні та музейні колекції з цього питання.

В 1965 році вийшла з друку його книга "Пластика в современной архитектуре", в 1967 році - "Народне мистецтво", одночасно в періодичних виданнях стаття "Подготовка народних мастеров прикладного и декоративного искусства" ("Строительство и архітектура"1966).

Помер Петро Григорович 23 червня 1972 року і похований на Байковому некрополі м. Києва, залишивши по собі багатий науковий та творчий доробок з вивчення та оприлюднення української архітектурної спадщини і народного мистецтва.

twitter.com facebook.com