Голос історії. 23 грудня

23 грудня 2017 р. , , ,

Білас та Данилишин

"В час страти у всіх українських церквах Галичини били дзвони й відправлялися панахиди. І в цей момент кожен знав, що “зараз страчують наших хлопців…»

1932р. — у в'язниці Бригідки польською владою страчено діячів ОУН — Дмитра Данилишина та Василя Біласа.

Наприкінці листопада 1932 року бойовики ОУН вчергове здійснили пограбування одного із польських державних поштових відділень. На цей раз об’єкт знаходився в містечку Городок під Львовом (польська назва – Грудек Ягеллонський).

До організації нападу були причетні майбутні провідники ОУН та організатори Української Повстанської Армії – Роман Шухевич та Микола Лебідь. Акція провалилася – двоє бойовиків загинули, двоє були арештовані і пізніше страчені, проте ОУН зуміла перетворити бойову поразку в гігантську пропагандистську перемогу.

Заарештовані поліцією Василь Білас та Дмитро Данилишин, котрі мали найбільший бойовий досвід і відповідали за конфіскацію грошей із каси, стали національними героями.

З самого початку акція пішла не за планом. Частина бойовиків мала запалити склад сухих тростин аїру - щоб відволікти охорону тюрми, розташованої неподалік пошти. Але волога тростина не загорілася. Внаслідок перестрілки з охороною два бойовики були смертельно поранені (один із них, брат дружини Романа Шухевича, студент Львівської політехніки Юрій Березинський застрелився, щоб не втрапити в руки поліції).

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Як стало відомо вже після слідства, група розділилася надвоє і, відступаючи, рухалася у двох напрямках.

Ті, хто рушив на Львів, змогли дійти без перешкод. А група Василя Біласа і Дмитра Данилишина пішла в приміське до Львова село Глинна Наварія - щоб там на залізничній станції сісти у поїзд, доїхати до Стрия, а звідти потрапити у Дрогобич і Трускавець.

На цей час про подію в Городку вже знали всі постерунки поліції. На вокзалі в Глинній Наварії комендант станції разом із лінійним поліціянтом проводили перевірку документів. Побачивши двох підозрілих людей, вони вирішили їх затримати - але Данилишин застрелив коменданта і важко поранив поліцейського.

Бойовики-націоналісти рушили далі уздовж залізниці. По дорозі їх зустрів залізничник, який одразу запідозрив у двох знервованих юнаках "грабіжників української кооперативи" і повідомив про це поліцейських.

У Розвадові Біласа та Данилишина зустріла юрба українських селян, які гадали, що вони - злодії-кримінальники. Хлопці змушені були, відстрілюючись, утікати до села Верин (нині Миколаївський район Львівщини). Вбрід перейшли Дністер, але на них там уже чекали переслідувачі.

Білас вистріляв усі патрони й просив Данилишина застрілити його і себе, але в того теж не було набоїв. Натовп, побачивши, що "злодії" залишилися без патронів, почав їх бити.

На той час для боротьби з українським революційним рухом у Польщі запроваджувались “наглі” (швидкі) суди. Вони здійснювались без попереднього слідства, а акт обвинувачення повинен бути готовий в тритижневий термін з моменту арешту злочинців. В наглих судах було передбачено лише дві міри покарання – смертна кара або ув’язнення терміном від 10 до 15 років.

на суді

У «справі Городка» на лаві підсудних опинились троє учасників нападу на поштове відділення: Дмитро Данилишин, Василь Білас та Мар’ян Жураківський, а також один із організаторів – Зенон Коссак.

Втім, справа отримала назву «Біласа й Данилишина» - поліція від своїх інформаторів знала, що саме ці бойовики були виконавцями атентату на польського парламентаря Голуфка (вбитий оунівцями 29 серпня 1931 року у містечку Трускавець) та учасниками двох успішних нападів на пошту та банк.

І хоч суд відбувався з приводу нападу на поштове відділення в Городку, усі розуміли, що у вироку врахують й попередні справи бойовиків. Справа 25-літнього Василя Біласа та 21-літнього Дмитра Данилишина однозначно мала закінчитись смертним вироком.

Суд був відкритим і сколихнув усю Галичину. Підсудні трималися гідно, Дмитро Данилишин, який принципово мовчав під час усього слідства, коли йому надали останнє слово промовив лише: “Я знаю, що мене жде. Я був і є на все приготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!”.

Смертний вирок, яким закінчилась судова розправа, слід було виконати до 24-х годин після його проголошення. Василя Біласа й Дмитра Данилишина мали стратити о 6.25 23 грудня.

Вночі їх посповідав і причастив в’язничний душпастир отець Липський, а адвокат Степан Шухевич передав хлопцям подяку від Крайового Проводу ОУН “за горду поставу і за гідну поведінку як під час слідства, так і на судовій розправі”.

23 грудня 1932 року, у переддень католицького Різдва, о 6 годині ранку засуджених вивели на тюремне подвір’я. Проходячи повз охоронців, Данилишин вигукнув: “Щиро прощаю вас! Хай живе Україна!”, Білас промовив те саме.

ОУН подбала про те, щоб в час страти у всіх українських церквах Галичини били дзвони й відправлялися панахиди. І в цей момент кожен знав, що “зараз страчують наших хлопців…»

Над могилою вашою тиша і спокій,

Та по рідному краю — зловіщі вогні.

І піти по слідах ваших скошених кроків

Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

Олена Теліга (1933)

До другої річниці Революції гідності: чим жив Майдан 23 грудня 2013-го року (з архіву "Голосу Свободи")

Анрі Малос: Чому Янукович не підписав Евроасоціацію: таємницю викрито (ВІДЕО 23.12.2013)

Допомога адвокатів для активістів Майдану: подробиці (ВІДЕО 23.12.2013)

Pink Floyd на Майдані у Києві: про плани на Новий рік (ВІДЕО 23.12.2013)

Андрій Іллєнко щодо сесії Київради, що запланована на 24 грудня (ВІДЕО 23.12.2013)

twitter.com facebook.com vkontakte.ru