Голос історії. 24 лютого: Іван Липа, Іван Федоров, Апостол

Апостол

24 лютого 1574 р. в Україні вийшла перша друкована книжка “Апостол”.

Праця над львівським «Апостолом» тривала майже рік. В результаті вийшла книга, надзвичайно дбайливо складена і майстерно оформлена.

Книга не має титульного аркуша, але за змістом це церковнослов’янський переклад «Діянь і послань апостольських», що їх скорочено називали «Апостолом».

Шрифт її крупний, чіткий, виразний, легкий для читання, має гарний малюнок: вона рясно прикрашена вибагливими заставками, кінцівками, фігурними зображеннями. Видання багато в чому повторювало московське. Однак у львівській публікації є ряд нововведень, зокрема, вирізьблено додаткові сторінки гравюри: зображення на фронтиспісні апостола Луки і на кінцевій сторінці – орнаментальну композицію з гербом Львова та друкарським знаком першодрукаря. Він виправив деякі помилки попереднього видання, вніс редакційні зміни, наблизив текст до того правописного варіанта, який був загальноприйнятим в Україні.

Та найдорогоцінніше у Львівському «Апостолі» — післямова Івана Федорова—«Повість… откуду начася и како совершися друкарня сія». Післямова Івана Федорова – це талановито написана автобіографічна повість, перший в Україні надрукований твір мемуарної літератури, цілком світський за змістом. Вона не має собі ні рівної, ані схожої серед післямов до слов'янських друкованих книг. Це гостро публіцистична й глибоко лірична розповідь друкаря про своє життя, поневіряння й вірність своїй справі.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Львівський «Апостол» вийшов тиражем близько 1000 примірників і розійшовся не лише по землях України. По всій землі руській, до Москви і на північ від неї аж до Архангельська , поширювалось з часом федорівське видання.

Сьогодні відомо 90 примірників цього видання. 12 знаходяться в бібліотеках та музеях Львова. Є «Апостол» у Києві, Харкові, Дніпропетровську; його виявлено і в книгосховищах зарубіжних країн.

Вона цілком заслуговує почесної назви першодруку. Адже саме вона започаткувала друкарство в Україні.

Іван Липа

24 лютого 1865 року народився Іван Липа літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик) — український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар.

За материнською лінією (Ганна Житецька) походить з козаків, що підтримували Івана Мазепу у його повстанні.

Навчався в народній школі при грецькій церкві, яку відмінно закінчив. Відтак поступив у Керченську гімназію, де навчався у 1880-1888 і блискуче закінчив.

1888 — поступив на медичний факультет Харківського університету.

1891 — разом з Борисом Грінченком, Миколою Міхновським та іншими став засновником таємного товариства Братства Тарасівців, яке мало за свої завдання поширення ідей Тараса Шевченка та боротьбу за національне визволення українського народу. 1893 товариство розгромили, а Івана Липу заарештували.

Після 13 місяців ув’язнення ще 3 роки жив під наглядом поліції у Керчі.

Працював лікарем на Херсонщині і в Полтаві. 1902–1918 — жив у Одесі, займався лікарською практикою, побудував у м. Дальник лікарню для незаможних жителів.

Організував видавництво «Одеська літературна спілка», з 1905 видавав альманах «Багаття» (разом з дружиною), часто друкувався в українських часописах «Діло», «Народ», «Правда», «Буковина», «Зоря», «Літературний Науковий Вісник», «Українська Хата» та інших.

Тісно співпрацював з одеською «Просвітою» і Одеським Літературним Товариством.

1917 — призначений українським комісаром Одеси, заснував українське видавництво «Народній Стяг». Згодом переїхав до Києва. З 1919 належав до Української Партії Соціалістів-Самостійників, входив до складу її Центрального комітету.

У період Української Народної Республіки — керуючий управлінням культури і віровизнання в уряді. Був членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. 25 січня 1919 міністр культів УНР Іван Липа звернувся до духовенства та службовців духовного відомства з обіжником — зобов’язував вести усе церковне діловодство, особливо метричні книги, тільки українською мовою.

З серпня 1920 входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час був міністром охорони здоров’я в Уряді Української Народної Республіки в екзилі.

На початку 1922 переїхав до Львова. 1 березня 1922 р. прибув до Винник.

У Винниках провадив життя, позбавлене політики: займався лікарською практикою і писав. Мешкав як приватний лікар у хаті Марії Лозовської по вулиці Лесі Українки (колишня вулиця Шашкевича; будинок зберігся донині). У Винниках відкрив медичну амбулаторію з такою табличкою: «Д-р мед. Іван Липа. Приймає». Був переслідуваний польською поліцією, бо не мав дозволу на практику. Заробляв мало, тому жив дуже скромно.

Думками завжди був з близькими людьми, з якими розлучила доля, – дружиною Марією (залишилася в Одесі) і сином Юрієм (студент медичного факультету Познанського університету), з яким підтримував постійний зв’язок через листування.

У Винниках у той сам час мешкав Іван Огієнко, який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. І.Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках (опубліковані в журналі «Наша культура» за 1937).

І.Огієнко у спогадах цитує Івана Липу: «Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…»

У Винниках написав новели «Кара» й «Утома», виткані, як писав його син Юрій, «ніби блакитним цвітом».

В листопаді 1923 р. стан здоров’я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919 хворів на рак шлунка).

Похований 15 листопада у Винниках.

twitter.com facebook.com