Голос історії. 25 березня. Борис Монкевич, "Слобожанщина", Вячеслав Чорновіл

Борис Монкевич

25 березня 1896 р. в с. Ваговиці Кам’янецького повіту Подільської губернії народився майбутній сотник Армії УНР, військовий історик Борис Монкевич.

До 1910 р. жив у Кам’янці-Подільському, а потім переїхав до свого дядька в Одесу. 1915-го закінчив тут реальну школу, а наступного року – Одеську військову школу.

В 1916 – 1917 рр. прапорщик Монкевич перебував у дієвій армії на фронтах Першої світової війни.

“(У) 1917 році після революції, – стверджував він у своєму “Списі життя”, – (я) перейшов на службу в Українську Армію і прийняв діяльну участь в її організації”. Був старшиною першого полку української армії – 1-го козацького імені гетьмана Богдана Хмельницького.

Борис Монкевич – учасник оборони Києва в січні 1918 року, зокрема і відомого бою під Крутами.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Коли до влади прийшов Гетьман України Павло Скоропадський, хорунжий Монкевич не покинув служби в українському війську.

Подальша його доля пов’язана з 4-им Запорозьким імені гетьмана Богдана Хмельницького полком 1-ї Запорозької дивізії Запорозького корпусу. У складі його він пройшов великий бойовий шлях, увесь час перебуваючи на передовій. За бойові заслуги Монкевича було підвищено до рангу сотника.

Взяв він участь і в Першому зимовому поході Армії УНР по тилах Добровольчої та Красної армії (грудень 1919 – травень 1920).

У листопаді 1920 року Монкевича разом з іншими було інтерновано в Пйотркуві-Трибунальському (Польща).

1921 року йому вдалося звільнитися з табору. Рік навчався на математичному факультеті Варшавського університету, потім на архітектурному факультеті Варшавської політехніки.

Довідавшись, що в Подєбрадах (Чехословаччина) відкрилась Українська господарська академія, в якій навчались переважно вояки Армії УНР, Монкевич вирішує змінити навчальний заклад. Тож у червні 1924-го він звертається до керівництва академії з проханням прийняти його на лісовий відділ агрономічно-лісового факультету. Очевидно, йому відмовили, бо “Особисту справу Бориса Монкевича” почали 27 червня, а завершили вже 14 липня 1924 року… Отож він продовжує жити в Польщі.

У цей час Борис Монкевич пише низку спогадів.

Перша відома його публікація з’явилась у “Календарі Червоної Калини на 1923 р.”. Називалась вона “Крути: з давно пережитого”. Наступні, відомі мені, публікації виходять уже 1927 року в журналі “Табор”, що видавався у Варшаві, – “Слідами запорожців (про Окрему запорозьку дивізію)” та “Піонери Українського війська”. 1928 року в Львові виходить його надзвичайно цінна книга “Слідами новітніх запорожців...” У ній автор із позицій військового фахівця детально описує десятки переможних боїв, в яких брали участь запорожці Петра Болбочана. Цінними є й історичні документи та фотографії, опубліковані в додатках, зокрема “Список лицарів Залізного Хреста” та “Короткий список старшин запорожців”.

Наступного, 1929, року Борис Монкевич видає нову книгу – “Чорні Запорожці: Зимовий похід й остання кампанія Чорних Запорожців”. Крім цього, Монкевич опублікував ще такі статті: “Бій під Крутами”, “Дещо про співпрацю панцирних авт під час оборони Києва в січні 1918 р.”, “Із днів змагання (уривок з воєнних спогадів)”, “Слідами новітніх запорожців: Запорозький корпус. 1918 р.”, “Організація регулярної армії Української Держави 1918 р.”, “Оборона Катеринослава (уривок зі споминів)”, “З останніх днів боротьби”.

За матеріялами сайту ukrlife.org

Слобожанщина

25 березня 1906 року - вийшов перший номер україномовного часопису Східної України - газета «Слобожанщина», м. Харків.

У Харкові від часу встановлення нових правил про друк (24 листопада 1905) до початку 1907 р. засновано дві газети українською мовою і 27 російською. Щоправда, через проголошений у місті воєнний стан, більшість з них були закриті, але частина залишилася на інформаційному ринку. Важливий атрибут журналістики періоду Першої російської революції – спроби вперше видавати газети українською мовою.

Першим скористався такою ситуацією видатний український політик і журналіст М. І. Міхновський (1873–1924), якому належить ініціатива видавати в Харкові газету українською мовою. Назвав він її "Слобожанщина: Щоденна політична, економічна, літературна та громадська часопись". Єдине її перше число у форматі А2 вийшло у світ 25 березня 1906 р. Відкривалося воно актуальними публіцистичними нотатками, пов'язаними з головною політичною подією – виборами до Першої Державної думи. За стилістикою цих нотаток легко вгадувалося перо М. І. Міхновського. Власне, хроніка "Харків, 25 березня" складалася з трьох його статей.

"Слобожанщина" доводила харків'янам можливість інформаційної діяльності українською мовою, обстоювала ідею української культурної й політичної самостійності.

могила Чорновола

25 березня 1999 року на трасі під Борисполем загинув в автокатастрофі лідер Народного руху України Вячеслав Чорновіл.

Автомобіль політика врізався у навантажений зерном "КамАЗ" із причепом, який здійснював розворот посеред траси.

Вже наступного ранку після загибелі міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, не зачекавши на попередні результати слідства, заявив, що Чорновіл загинув у результаті ДТП і що "версія замаху як причина його загибелі навіть не розглядалася".

Справу закрили менш ніж за три місяці - в червні 1999 року.

Згодом несподівано помер від серцевого нападу головний свідок автокатастрофи - Іван Шолом, який знаходився у кабіні КамАЗа.

4 квітня 2005 року генпрокурор Святославом Піскун відновив слідчі дії. Були зібрані додаткові матеріали, але після відставки Піскуна у жовтні 2005 року розслідування було призупинене.

У 2009 році члени Народного Руху Ярослав Кендзьор і Іван Стойко стверджували, що Чорновіл і його водій після зіткнення з вантажівкою були живі, але їх добив кастетом невідомий.

21 січня Бориспільський міськрайонний суд Київської області визнав загибель екс-лідера НРУ Чорновола звичайним ДТП і закрив справу за закінченням терміну давності.

У березні 2011 року Генпрокуратура передала справу про загибель Чорновола міліції - на додаткове розслідування. У червні 2011 року було здійснено ексгумацію тіла загиблого.

У 2014 році Апеляційний суд повернув на дорозслідування справу про загибель Вячеслава Чорновола.

Згодом Генпрокуратура повністю реабілітувала водія В'ячеслава Чорновола Є. Павлова, якого звинувачували у порушенні правил дорожнього руху, що спричинили смерть Вячеслава Чорновола.

Обставини ДТП, в якому загинув Вячеслав Чорновіл, досі розслідуються Генеральною прокуратурою України.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru