Голос історії. 25 квітня. Уманський Шліман та онука Старицького

Василь Стефанович

25 квітня 1887 року - народився Василь Стефанович, археолог, краєзнавець, представник уманської археологічної школи.

Уманським Генріхом Шліманом назвали сучасники Стефановича, Троєю якого стала Уманщина, а втіленням мрії - археологія замість набутого фаху економіста.

Ще в дитячі роки Василь виявляв величезний інтерес до археології. Він навіть створив удома невеличкий музей, в якому, серед інших експонатів, була й мамонтова кістка. Незважаючи на такі захоплення, вищу освіту здобув у комерційному інституті в Києві.

1918 року Василь Стефанович переїжджає до Умані як податковий інспектор Уманського повіту. А саме в цей час тут починає створюватись краєзнавчий музей. Маючи досвід роботи у Київському історичному музеї та Київському товаристві охорони пам'яток історії та старовини, Стефанович на громадських засадах бере участь у його організації. Під час службових поїздок податковий інспектор збирає етнографічні та археологічні пам'ятки, якими значно поповнює фонди. Чимало експонатів Стефанович передав музею із власної колекції: козацький слуцький шовковий пояс XVІII ст., сім українських вишивок на шовку XVII ст. з біблійними сюжетами, Євангеліє 1671 року, надруковане у Львові тощо.

Василь Стефанович

У 1943 році Василь Стефанович вирішив повністю присвятити себе археології – став науковим співробітником уманського музею. Одночасно він читав лекції про необхідність збереження пам'яток, за власні кошти проводив археологічні розвідки. З 1948 року Стефанович завідує фондами Уманського краєзнавчого музею.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Після виходу на пенсію у 1956 році Стефанович продовжує працювати в музеї на громадських засадах. У цей час він розпочав створювати археологічну карту Уманщини. 1960-1970-ті роки були позначені для археолога напруженою роботою над створенням двотомного збірника "Археологічні пам'ятки Уманщини", що вийшов у співавторстві з О.П. Діденко.

За час 60-річної роботи Стефанович передав музею 672 експонати, побував у більш ніж 200 селах, виявив 54 поселення трипільської культури і 72 – черняхівської. Не припиняв він і пам'яткоохоронної діяльності: намагався врятувати церкву у Зарубинцях на Жашківщині, будівлю ратуші, костелу в Умані, городище в Івангороді на Христинівщині...

Останні роки Василь Автономович проживав у Черкаському будинку престарілих – у нього не залишилось рідні. Там він і помер у 1984 році.

Вероніка Черняхівська, портрет О.Мурашко, 1918

25 квітня 1900 року - народилась Вероніка Черняхівська, українська поетеса, перекладач. Жертва сталінського терору.

Онука письменника Михайла Старицького. Дочка гістолога Олександра Черняхівського та письменниці Людмили Старицької-Черняхівської.

Дівчинка застала діда в живих і спілкувалася з ним до чотирьох років. Вероніка бачила Миколу Лисенка, Лесю Українку, Михайла Грушевського, Бориса Грінченка, Володимира Самійленка, Михайла Коцюбинського, Івана Франка

Закінчила з золотою медаллю Другу українську гімназію ім.Кирило-Мефодіївського братства, отримала спеціальність інженера-економіста,, вчилась на курсах іноземних мов, разом із батьком від Наркомату медицини їздили у відрядження до Німеччини.

Восени 1929 року Вероніку Черняхівську заарештували та звинуватили в причетності до «справи СВУ». Через кілька місяців її випустили, натомість посадили батька та матір.

Удруге Вероніку Черняхівську заарештували 8 січня 1938 року. Її звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. В Лук'янівській в'язниці збожеволіла (Києвом кружляли чутки, що Черняхівську зґвалтували слідчі, і тому вона збожеволіла). 22 вересня 1938 року засуджено до розстрілу. Вирок виконано того ж дня.

twitter.com facebook.com