Голос історії / 25 листопада: відійшов Олександр Довженко, народились Дмитро Яворницький та Нечуй-Левицький // ВІДЕО

хлібороб


25 листопада 1905 р. - У Лубнах на Полтавщині вийшло перше число «Хліборобу» — першої україномовної газети на Наддніпрянській Україні, що видавалась в листопаді-грудні 1905 року. Її наклад становив 5 тисяч примірників.

Газета видавалась коштом української громади. Редактором видання був Микола Шемет, також редагування здійснював Володимир Шемет - Гласний Лубенської міської думи, член Української Центральної Ради. Вже після 5-го випуску газету заборонила імперська цензура.


Олександр Довженко


25 листопада 1956р. – не стало Олександра Довженка, письменника і талановитого кінорежисера. Він помер в підмосковному Передєлкіно від серцевого нападу. Живучи у вигнанні в Москві, сумував за Україною. Залишив заповіт, написаний незадовго до смерті у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі». Поховали Олександра Довженка на Новодівичому цвинтарі у Москві.



25 листопада, 1855р. - на Харківщині народився академік Дмитро Яворницький, видатний дослідник історії запорозького козацтва і культурно-громадський діяч України. З його іменем насамперед пов’язана подвижницька праця із збирання, дослідження й популяризації історії запорозького козацтва. Він залишив помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Як збирач і колекціонер старожитностей, Дмитро Іванович був одним з перших в Україні організаторів музейної справи, теоретиком-музеєзнавцем, архівістом та археографом, знавцем архівної справи. Саме завдяки Яворницькому Ілля Рєпін починає працювати над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», користуючись матеріалами та колекцією вченого. До речі, Яворницький зображений на цій картині в образі писаря. Також Дмитро Іванович надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба».


До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо: «Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини…»


25 листопада 1838 р. – у с.Стеблів на Черкащині народився Іван Нечуй-Левицький – письменник, перекладач.

Іван Нечуй-Левицький

Походив із сім’ї священика. Навчався в духовному училищі при Богуславському монастирі. Згодом вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна та Миколи Гоголя. Закінчивши семінарію, Іван Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії.

1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року Іван Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), в гімназіях Каліша (1866—1867) та Седлеця (1867—1872).

Одночасно з педагогічною діяльністю Левицький починає писати. У 60-х роках він написав комедію "Жизнь пропив, долю проспав" і повість "Наймит Яріш Джеря". Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість "Дві московки". Згодом з’явилися оповідання "Панас Круть" та велика стаття "Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності", що побачили світ у львівському журналі "Правда".

З 1873 року Іван Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І.Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман "Хмари", а наступного року — драматичні твори "Маруся Богуславка", "На Кожум’яках" та оповідання "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти". Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім’я" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвітські батюшки та матушки" (1884).

1885 року Іван Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання "Пропащі" (1888) та "Афонський пройдисвіт" (1890), казку "Скривджені" (1892), повість "Поміж порогами" (1893). На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті "Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка" (1906) та "Українська поезія". До кінця життя Іван Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому "шпиталі для одиноких людей", де й помер без догляду 1918 року. Похований письменник на Байковому кладовищі.

За матеріалами УІНП

twitter.com facebook.com