Голос історії. 26 квітня. Микола Зеров

Голос історії. 26 квітня. Микола Зеров

Микола Зеров

26 квітня 1890 року - народився Микола Костянтинович Зеров, український поет, літературознавець і перекладач.

Народився Микола Зеров в багатодітній сім'ї на Полтавщині. «Батько вчитель, потім — завідуючий городською школою, нарешті — 1905 року — інспектор народних шкіл, мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство» — пише Зеров в автобіографії.

Зеров учився в Охтирській та Першій Київській гімназіях, студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. 1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Миколи в журналі "Світло", газеті "Рада".

З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти. В цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртку діячів української культури, що сформувався довкола художника Георгія Нарбута, на зібраннях якого обговорювалися справи розвитку української літератури, малярства, графіки.

У грудні 1923 року відбулася перша зустріч Зерова з Миколою Хвильовим, коли той приїхав до Києва у складі харківської письменницької делегації "Гарту".

Микола Зеров. Камена

1924 року було надруковано "Камену" - першу збірку віршів Зерова, до якої, втім, було включено й перекладний розділ з античних поетів.

1925 року почалася відома літературна дискусія, яка тривала три роки. Початком її вважають статтю Григорія Яковенка "Про критиків і критику в літературі" ("Культура і побут", 1925, 20 квітня) та відповідь на неї Миколи Хвильового. Зеров-критик став на бік Хвильового.

"Ми хочемо, — наголошував він, — такої літературної обстановки, в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні теми — повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону, — а жива й серйозна студія літературна; не письменницький кар'єризм „человека из организации“, а художня вибагливість автора перш за все до самого себе".

Саме це й викликало зливу заперечень.

АРГОНАВТИ М.Рильському

Так, друже дорогий, ми любимо одно:

Старої творчості додержане вино,

І мед аттіцьких бджіл, і гру дзвінких касталій.

Хай кволі старчуки розводять мляві жалі,

Хай про сучасність нам наспівує схоласт,

Хай культів і фактур неважений баласт

У човен свій бере футуристичний тривій, —

Ми самотою йдем по хвилі білогривій

На мудрім кораблі, стовесельнім Арго,

А ти як Тіфій нам, і від стерна свого

Вже бачиш світлу ціль борні і трудних плавань:

Дуб з золотим руном і колхідійську гавань.

30.04.1924

Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки "неокласиків"; фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова.

У лютому-березні 1930 року Зеров був змушений виступити «свідком» на процесі СВУ. Його становище було хитке й непевне. Як і всі українські інтелігенти, він жив під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування.

Всі останні роки фактично, йому було заборонено займатися творчою діяльністю, а з 1933 — стає небезпечним навіть мовчання. Від Зерова вимагають самокритичних заяв і політичних декларацій.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.

Після певних «тасувань» «групу Зерова» остаточно було визначено в складі 6 осіб: Микола Зеров, Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко.

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1 лютого — 4 лютого 1936 року без участі звинувачених й захисту розглянув судову справу № 0019 — 1936; М. Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією і згідно з тодішніми статтями кримінального кодексу УРСР трибунал визначив йому міру покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.

Наприкінці зими Зерова та засуджених з ним за тією ж справою відправлено до Карелії за маршрутом: «Ведмежа Гора-Кем-Соловки». В пункт призначення вони прибули у червні 1936 року.

9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. З документів відомо, що Миколу Зерова застрелив капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв.

"Парус" М.Лермонтова в перекладі Миколи Зерова

В блакитному тумані моря

Біліє парус самітнúй.

Чого шука він в тім просторі?

Чом в ріднім краї він чужий?

Лютує хвиля, вітер грає

I щогла гнеться і тріщить;

Та й там він щастя не шукає,

Та й не од щастя він біжить.

Вода під ним — блакить прозора,

Над ним — проміння виграє,

А він благає бурь у моря,

Немов спокíй у бурях є.

twitter.com facebook.com