Голос історії. 26 липня. Володимир Винниченко

Голос історії. 26 липня. Володимир Винниченко

Володимир Винниченко

26 липня 1880 року - народився Володимир Винниченко, український письменник, голова уряду Центральної Ради.

Його батько був бідним селянином. У народній школі рідного села маленький Володя відразу ж привернув увагу вчителів своїми здібностями до наук. Педагоги всіляко умовляли віддати талановитого учня вчитися далі.

Після закінчення школи, хлопець продовжив навчання у Єлисаветградській гімназії, але через відсутність коштів був вимушений кинути здобуття освіти. У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою. "Тебе в чиновники готують, а не в свинопаси", - намагалися знущатися вони над однокласником, за що згодом їм доводилося відповідати.

Згодом Володимир Винниченко вступить до юридичного факультету Київського університету, однак знову не зможе отримати диплом через потяг до революційної діяльності і створення таких організацій. Сама через це пізніше його буде заарештовано. Ці події додадуть юнаку натхнення і він напише перше оповідання під назвою «Народний діяч", проте одразу не матиме змоги його опублікувати.

Вперше про Володимира Винниченка саме як про письменника говорили вже в 1902 р.: твори «Сила і краса», «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» друкували по всій Україні.

З 1905 р. - керує УСДРП (український аналог меншовиків в Україні), доводячи, що реальним ідеалом в існуючих умовах є автономія України в складі Російської Федерації на принципах рівності, взаємовигідних економічних зв'язків, збереження державної цілісності Росії і України, а незалежність України неможлива перш за все через міжнародне становище України, оскільки, відірвавшись від Росії, вона може потрапити в залежність від іншої сильної держави Заходу.

“Вся історія відносин між Москвою та Україною протягом більше як 250 літ, із моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть, до стертя всякого сліду її, щоб навіть імені її не лишилось”, - Володимир Винниченко.

З 1907 р. він багато подорожує країнами Европи, а повернувшись - з головою занурюється в політичне життя: організовує Центральну Раду та керує нею, пізніше - стає головою Генерального Секретаріату - першого уряду на теренах України в сучасному розумінні. Після повалення гетьманату Скоропадського, Винниченко стає одним із засновників Директорії — нового органу влади в Українській Народній Республіці.

Побачивши розпад Росії у 1917 (відокремлення Фінляндії, Польщі та країн Балтії), Винниченко різко змінює свої погляди, виступивши ініціатором прийняття історичного IV Універсалу про незалежність України в січні 1918 р. Однак провалює переговори з більшовиками в умовах аморфної недисциплінованої української армії (фактично царської, що підняла український прапор), яка без бою здається посланим з Москви на бронепоїздах більшовицьким загонам Муравйова, короткочасно опиралися цьому лише студенти - герої Крут. Муравйов захоплює Київ, влаштовує терор і лише введення німецьких військ і гетьманство Скоропадського (квітень-листопад 1918) зупиняють його.

Вів таємні переговори з більшовиками Раковським і Мануїльським з метою повалення "антинародного режиму Скоропадського", висунувши умову українізації в обмін на "радянську владу в Україні". Переговори не вдалися, Ленін не вірив Винниченку: "Зрозуміло, справа не в мові. Ми згодні визнати не одну, а навіть два українських мови, але, що стосується їх радянської платформи, вони нас надують". Так цинічно лідер більшовицької Росії ставився до України і до можливого союзу з Винниченком.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Після провалу переговорів з більшовиками Винниченко пішов на союз з Симоном Петлюрою, піднявши повстання проти Скоропадського, який після відходу німців через Листопадову революцію, що розпочалася у Німеччині, поступився владою Директорії УНР на чолі з Винниченком і Петлюрою. "Двовладдя" тривало всього 2 місяці: 10 лютого 1919 р. Винниченко, як "майже більшовик", який виступав за соціалістичні перетворення в Україні, за мир і тісну співпрацю з Радянською Росією, був виключений з Директорії і виїхав в еміграцію до Європи, а Петлюра одноосібно очолив УНР, почавши війну з більшовицькою Росією, яка була програна, навіть незважаючи на допомогу Польщі, у 1920 р.

32 роки провів в еміграції, під час яких написав тритомну працю "Відродження нації" (Історія української революції. Березень 1917 р. - грудень 1919 р.), що є важливим історичним джерелом вивчення української революції і донині; відмовився співпрацювати з гітлерівцями, за що потрапив до концтабору; після війни написав роман "Слово за тобою, Сталіне!" (1950), в якому звернувся до голови СРСР з пропозиціями про демократизацію в Радянському Союзі.

Останні 17 років свого життя Володимир Винниченко прожив у Франції. Мужен — невелике містечко на півдні Франції. Сюди, в стару садибу з великою ділянкою землі, після втрати роботи в Парижі, затаврований як “старий вовк української контрреволюції”, переселився Винниченко з дружиною Розалією Яківною. Гостре почуття ностальгії, ізольованості стали для нього нестерпною мукою. Тут він переживав прихід до влади фашизму, Другу світову війну. Тут він став в’язнем концтабору за відмову співпрацювати з окупантами.

Винниченко став автором соціально-філософської доктрини — конкордизму. Вона знайшла своє відображення в романі “Лепрозорій”. Конкордизм — теорія творення нового, гармонійного суспільства, заснованого на погодженні фізичних і психічних сил.

Винниченко мав глибоке переконання: проповідуй тільки те, в чому сам переконаний, що сам випробував. Він почав перебудову власного життя з системи харчування, що ґрунтувалася на ідеї натурфілософії швейцарського лікаря-дієтолога М. Бірхера-Беннера. Вчений вважав, енергія, яку дає рослинам сонце, має цілющі властивості для людського організму, а ось переробка продуктів вбиває цю силу. Винниченко проявляв неабияку силу волі, що межувала з мазохізмом, займаючись власним самозціленням. Він мав у цій справі чудового однодумця і натхненника — Розалію Яківну, яка була лікаркою за фахом. Володимир Кирилович відмовився від паління, алкоголю, споживання м’яса, вареної їжі — лише овочі, фрукти, вирощені на власній ділянці.

Помер Володимир Винниченко у 1951 році у Мужені, де й похований.

twitter.com facebook.com