Голос історії: 26 листопада

Віктор Курманович

26 листопада 1876 р. народився Віктор Курманович - генерал-чотар Української Галицької Армії, державний секретар військових справ УНР.

Народився на Львівщині в сім'ї священика. Батько віддав сина після закінчення п'ятого класу в гімназії до кадетської школи у Львові, звідки був скерований на навчання у військову академію. Після її закінчення одержав призначення в Генеральний Штаб австрійської армії.

Він пройшов шлях від офіцера австро-угорської армії до генерала Галицької армії. Після розвалу Австро-Угорської імперії він вже в рядах ЗУНР і в другій половині листопада 1918 р. полковник Курманович прибув до Тернополя (де був осідок Державного Секретаріату Військових справ) (військовий міністр) і йому наказано очолити північне крило вже українсько-польського фронту. Від грудня 1918 командував групою «Північ»: — сокальська, угнівська, белзька, равська, яворівська та янівська «партизанські» групи об'єдналися у військове з'єднання «Північ», встановивши український контроль над територією північніше Львова — Янова — Яворова, західніше Рави-Руської — Белза — Сокаля і до Волині. Пізніше він був підвищений у званні до генерала-чотаря Галицької армії. Від лютого 1919 р. — державний секретар військових справ УНР.

Голос історії: 25 листопада (ВІДЕО)

На початку 1920 р. УГА перестала існувати. Після ліквідації табору інтернованих частин УГА 1923 p. генерал поселився у Відні.

У міжвоєнні роки Віктор Курманович брав активну участь у громадсько-політичному житті української еміграції, діяльності військових організацій. Він тісно співпрацював з УВО і ОУН полковника Євгена Коновальця, обирався членом Проводу Українських Націоналістів, заступником голови Української Національної Організації в Німеччині, був організатором багатьох заходів військової еміграції.

У роки Другої світової війни генерал був одним з активних організаторів створення української дивізії «Галичина».

Після закінчення Другої світової війни, у 1945 році радянська спецслужба заарештувала Курмановича. Помер 18 жовтня 1945 в Одесі у лікарні внутрішньої тюрми НКВС.

Ніл Хасевич

26 листопада 1905 р. - народився Ніл Хасевич - український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, воїн УПА і член ОУН.

З 1926-го навчався у Варшавській академії образотворчих мистецтв. Тут відбувається становлення Ніла Хасевича – художника. Він шукає свій шлях у художньому світі. Та остаточно зупиняється на графіці. Замислюючись над специфікою мистецтва, 24 лютого 1934-го запише: «Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».

1927-го Ніл Хасевич став одним із співзасновників мистецького гуртка «Спокій» у Варшаві. До його складу входили українські студенти Варшавської академії образотворчих мистецтв і на 1939-й їх чисельність складала 33 чоловіки. За роки існування гуртка організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні – на Волині.

роботи Хасевича

У Варшаві наполегливо працює та удосконалюється у створенні дереворитів (гравюра на дереві) та екслібрис (книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книга). Протягом 1930-х він отримує визнання у мистецьких колах Европи. Його твори були представлені на 35 виставках. Роботи художника експонуються не тільки на крайових виставках, але і в Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку. 1937-го він здобуває третій приз на виставці дереворитів у Варшаві. І вже за два роки в польській столиці виходить друком художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а у Філадельфії побачив світ − «Екслібрис Ніла Хасевича». В мистецьких колах його ім’я ставлять в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським, Петром Холодним.

Отримавши диплом Академії мистецтв з правом викладати в середніх школах 1935-го повертається на Волинь і деякий час вчителює. Ніл Хасевич став членом Волинського українського об’єднання та Організації українських націоналістів (ОУН). Співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному.

Шухевич

Протягом 10 років (1942 – 1952) Ніл Хасевич у підпіллі національно-визвольної боротьби – боєць групи УПА «Північ» на Волині. Діяв під псевдо «Зот», «Рибак», «Старий» тощо. Був активним членом крайової референтури пропаганди Організації українських націоналістів. Керував друкарнею повстанців, працював як художник і редактор, готуючи ілюстрації до журналів УПА «До зброї», «Український перець», «Хрін». Не дивлячись на складні умови підпільного життя, Ніл Хасевич розвивався як художник-графік. Доробок воєнної і повоєнної доби – 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950 –1952). Його малюнки потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН, поширювались в посольствах іноземних держав. Ці твори показували світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму.

“У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. - писав Ніл Хасевич. - Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються”.

«Його графіка була ефективною зброєю в руках визвольного підпілля, - писала про Ніла Хасевича підпільниця, діячка ОУН – Марія Савчин (псевдо «Марічка») у спогадах «Тисяча доріг». – Був він незвичайно вартісна для підпільної боротьби людина ще й тим, що постійно вишколював нових людей, які опісля відходили в різні округи, де ілюстрували підпільні видання чи виготовляли кліша для друкарень». Практично весь час Хасевич проводив у криївці. Працював нерідко без необхідного обладнання. З метою безпеки, час від часу, змінювали його місце перебування. Перевозили «Зота» до нового бункера на спеціально виготовленому велосипеді. У підлітковому віці Ніл Хасевич потрапив під потяг і йому відрізало ліву ногу до коліна. Гроші, виплачені заліницею за каліцтво, витратив на навчання у Варшавській академії мистецтв.

бофон

Він розробив бофони – квитки на бойові фонди ОУН та УПА, які виконували функцію повстанських грошей, облігацій чи квитанцій. Повстанці їх видавали населенню за продукти, одяг тощо.

Загинув 4 березня 1952-го у бункері, що знаходився на хуторі у селі Сухівці Клеванського району Волині.

Нині твори Ніла Хасевича зберігаються в багатьох приватних колекціях світу. Сьогоднішня річниця від дня народження митця відзначається на державному рівні.

(За матеріалами Вікіпедії, УІНП)

twitter.com facebook.com vkontakte.ru