Голос історії. 29 червня. Олена Пчілка (ВІДЕО)

Олена Пчілка

29 червня 1849 року - народилася письменниця, етнограф, громадській діяч, мати Лесі Українки Олена Пчілка (Космач)

Батьки нарекли дівчинку Ольгою. Хоча народилася вона у дворянській сім'ї правника Петра Драгоманова і Лизавети Цяцьки у місті Гадячі на Полтавщині, проте, як згадувала Ольга Петрівна, "батько утратив ласку в дворянства, його більше не вибирали нікуди. Взагалі він більше ніколи ніде не служив. Юридичних справ, одначе, не кинув: пособляв усе тій же таки дрібноті: багато було таких людей, що доправлялися свого права проти повернення їх у кріпацтво з давнішого їх стану козацького або справувалися за свою землю, захоплену в них, і т. д. Прибутку з такої юридичної праці було батькові небагато..."

Ось звідки у його дітей, письменниці Олени Пчілки й енциклопедиста ХІХ століття Михайла Драгоманова, народницькі настрої. Звісно, підігрівали їх і родинні перекази про те, що далекий предок був "драгоманом", тобто перекладачем у козацькому війську Богдана Хмельницького.

Ольгу віддали вчитися до київського зразкового пансіону пані Нельговської для шляхетних дівчат. Старший брат Михайло вводить 16-річну сестру, що навчалася у передостанньому класі, до кола київської інтелігенції, знайомить зі Старицькими й Лисенками, а з огляду на те, що помешкання усіх трьох родин знаходилися поряд на Жандармській (тепер Саксаганського) вулиці, то й бачилися часто, разом музикували, обговорювали літературні справи.

Якщо Михайло Драгоманов мав на сестру ідеологічний вплив, то Михайла Старицького можна вважати "хрещеним батьком" її як літераторки. Саме він уперше запропонував Ользі спробувати себе в перекладі на українську.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Зі спогадів Олени Пчілки: "Навесні 1868 року Старицький особливо захопився додатковими перекладами казок Андерсена і з цього приводу втягнув до українського письменства й мене. Тоді я вже була "на волі", бо ще 1866 року закінчила своє навчання; якийсь час я прожила в матері, у Гадячі (в нашій чудовій Драгоманівській садибі!), проте від зими 1867-го я знову жила в Києві, в братовій сім'ї, доповнюючи свою освіту різними мудрими книжками, які тодішня передова дівиця мусила прочитати. Про писательство, признаюся, я в той час зовсім не думала. Моєю першою літературною працею (навесні 1868-го) була випадкова компіляція якоїсь французької статті, на яку мене скерував брат, він же і прилаштував мій фельєтон до "Петербургских ведомостей". Невимовна була моя радість, коли я побачила свою працю надрукованою і навіть отримала за неї гонорар від редакції "Петербургских ведомостей".

Усе життя Олена Пчілка і Михайло Старицький радилися одне з одним, а онука Старицького Орися була хрещеницею Ольги Петрівни.

В альманасі "Рада" письменниця надрукувала свою оригінальну поему "Козачка Олена", яка була помічена літературною критикою. За два роки по тому Олена Пчілка спромоглася на поетичну збірку "Думки-мережанки", разом з галичанкою Наталею Кобринською підготувала альманах "Перший вінок" - суто жіноче видання.

Відтоді Олена Пчілка - помітна постать у літературному житті як Наддніпрянщини, так і Галичини. Крім власних поезій, зокрема і для дітей, вона перекладає і переспівує на українську твори Ґете, Ґайне, Ґюго, Прюдома, Словацького, Сирокомлі, Сватоплука Чеха, Овідія, Пушкіна, Лермонтова, Фета, Тютчева, Надсона. У Київському літературно-артистичному товаристві пропагує творчість українських (Котляревського, Шевченка, Стороженка, Кропивницького), польських, російських митців, у Полтаві бере активну участь у відкритті першого пам'ятника українському письменникові Іванові Котляревському.

По смерті сина, чоловіка, доньки, друзів-однодумців, Миколи Лисенка і Михайла Коцюбинського Олена Пчілка переїздить на свою малу батьківщину - до Гадяча, одначе і там не полишає громадської і видавничої діяльності.

За доби Української Центральної Ради і Української Народної Республіки Олена Пчілка редагує газету Гадяцького повітового земства. Коли в липні 1917 року педагогічні ради чоловічої і жіночої гімназій Гадяча незначною більшістю голосів, але все ж таки відхилили проект українізації гімназій, газета надрукувала на цю тему дев'ять критичних статей, чотири з яких належали перу редактора Олени Пчілки. Письменниця поділила тих гімназійних учителів, що виступили проти української мови навчання, на три категорії: "чужинців", "перевертнів", "лінькуватих" учителів, що звикли працювати по відомих їм "учебниках", а тут, на тобі, добирай нові книжки".

Активна позиція Олени Пчілки була "відзначена" зайшлою більшовицькою владою, і покарання не забарилося. 1919 року її заарештовують і женуть до ЧК на допити. Як розповідав автор книжки "Леся Українка" літературознавець Анатоль Костенко, працюючи над книжкою, він ще застав у живих очевидця, що бачив, як похилого віку знану письменницю прив'язали до коня чекіста і таким робом гнали курним шляхом...

Лише 1924 року Всеукраїнська Академія наук виклопотала від уряду персональну пенсію для Олени Пчілки, обрала її членом-кореспондентом, і письменниця повернулася до Києва, де продовжила творчу працю. Ще вона встигла надиктувати Теофану Черкаському, представникові харківського видавництва "Рух" у Києві (заарештованому 1931 року і згодом розстріляному), свою біографію, яка разом з низкою оповідань побачила світ за її життя, а 4 жовтня 1930 року письменниці не стало...

Поховали Олену Пчілку на Байковому кладовищі поряд із чоловіком Петром Антоновичем Косачем, сином Михайлом Косачем, донькою Лесею Українкою.

За матеріялами: Юрій Хорунжий, "Шляхетні українки"

twitter.com facebook.com