Голос історії. 29 грудня

Володимир Симиренко

1891р., 29 грудня - народився Володимир Симиренко, визначний український помолог (вчений у галузі садівництва), селекціонер плодових культур в Україні.

Володимир Симиренко - один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва, професор Київського політехнічного інституту, Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів. Автор численних наукових і науково-популярних праць і статей з помології. Після Першої світової війни й революції був реконструктором садівництва в Україні; в його розсадниках було близько 40 000 гібридів овочевих дерев і ягідних кущів (1928). Організував низку середніх і вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів садівництва, редагував садівничі журнали. У своїх працях Симиренко підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидів. У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського генетика Івана Мічуріна.

Син відомого українського вченого-помолога, селекціонера-плодовода Левко Симиренко, онук українського промисловця-цукрозаводчика і садівника - Платона Симиренка, правнук одного одного з перших в Україні підприємців-цукрозаводників Федіра Степановича Симиренко. Їх дядьком був визначний меценат української культури Василь Симиренко, серед української громади відомий як «Великий Хорс». «За родинним переказом, Симиренки походять з козацького роду Семиренків, тобто Семируких, від старовинного слова «ренка» – рука, - як пише про це журналіст Олександр Голобородько. - Родовід ведеться від Степана Симиренка, який понад 20 років козакував на Січі, а згодом чумакував: помер він у кінці 18-го століття. Його сина Федора (1790-1867) записали у кріпаки. Спільно зі своїм тестем Яхненком Федір орендував, а згодом будував млини над річкою Вільшанкою біля рідного Платонового хутора (між м. Городищем та с. Млієвом, що на Черкащині), викупив себе і двох синів з кріпацтва. З часом став одним із перших українських підприємців-цукрозаводників. Разом зі свояками Яхненками заснував знамениту фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Фірма спорудила перший в Російській імперії механічний пісково-рафінадний завод, машинобудівний завод по обслуговуванню цукроварень, перші пароплави на Дніпрі – «Українець» та «Ярослав».

Левко Симиренко, батько Володимира, був убитий на Різдвяні свята у 1920 році у своєму будинку у Млієві агентом ВЧК. За загадкових обставин загинули в 1919 році і двоє молодших братів Левко Платоновича - Микола і Олексій, які жили в Києві.

Після закінчення (1915) сільськогосодарського факультету Київського політехнічного інституту Володимир працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ. З 1920 очолив секцію садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. За його пропозицією на базі створеного батьком помологічного розплідника було засновано Мліївську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ призначили В.Симиренка (1921–1930). У 20-30 роки В.Л. Симиренко заклав підвалини наукового, виробничого та промислового вирощування плодових та ягідних культур. Все це відбито в його фундаментальних працях «Садовий розсадник» (1929), «Плодові асортименти» (1930) та ін. Продовженням діяльності вченого став організований ним 1930 р. Всесоюзний науково-дослідний інститут плодового та ягідного господарства у Китаєві (передмістя Києва; нині Український науково-дослідний інститут садівництва). Він закладає та організаційно завершує «Помологічну книгу України», веде велику педагогічну роботу у вузах, виховує сотні фахівців.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Все це слугувало визнанню України як центру помологічної науки, що було дуже не до душі прихильникам «улюбленця Кремля» Мічуріна. Вони наполягали на офіційному визнанні методів Мічуріна з селекції плодових та ягідних культур як беззастережно правильних і таких, що не підлягають обговоренню. Володимир Левкович не міг погодитись з таким рішенням, оскільки на нараді грубо порушувались основні принципи науково-методологічної роботи: один певний метод у селекції проголошувався єдино правильним, тим самим унеможливлювався пошук нових шляхів у виведенні сортів. Однак Симиренка не міг ні підтримати, ні захистити навіть сам Вавилов, бо на той час і сам був у немилості офіційної влади.

1933 року заарештований і ув'язнений за участь у «антирадянській шкідницькій організації». Симиренка звинуватили не у протидії мічурінській псевдонауці і не у теоретичних розбіжностях з Мічуріним щодо методів селекції. На той час він виявився ідеальною постаттю для створення з нього «керівника злочинної шкідницької антирадянської організації». За цією справою у 1933 році проходили тисячі учених агрономів, ветеринарів, інженерів та простих колгоспників». Грандіозний удар Сталіна по сільськогосподарській науці було передусім завдано по великій житниці Європи - Україні.

Дослідник історії родини Симиренок журналіст Олександр Голобородько розповідає про останні роки українського вченого: «Після 10-місячного утримання професора Симиренка у київській в'язниці, смертний вирок йому замінюють на 10 років ув'язнення для використання за фахом і переводять до Херсонської виправно-трудової колонії. Тут він провів більше трьох років. Звертався до прокуратури про помилування. Нарешті напередодні нового 1937 року його достроково звільняють і водночас, наперекір логіці, надсилають депешу про його новий арешт. Попереджений про це начальником колонії, він, провідавши своїх рідних, поспішає до Москви, певно, сподіваючись на підтримку та допомогу академіка М.І. Вавилова та інших авторитетних учених. Та у Москві, на Курському вокзалі, його знову заарештовують... Майже вісім місяців тривало нове слідство. Складу злочину не було виявлено. Здавалось би, небезпека позаду – Володимира Левковича передають у розпорядження тресту «Держплодорозсадник», йому надають можливість працювати агрономом в Обоянському розсаднику у Курській області. Та навесні 1938 року – третій арешт та ув'язнення. Володимира Львовича знову звинувачують в антирадянській, шкідницькій діяльності. Вченого вдруге засуджують до розстрілу. Вирок виконано у ніч з 17 на 18 вересня 1938 року»

(За матеріялами видання День)

До другої річниці Революції гідності: чим жив Майдан 29 грудня 2013-го року (з архіву "Голосу Свободи")

twitter.com facebook.com