Голос історії. 30 березня. "Березіль", Микола Барабашов, Дмитро Донцов (ВІДЕО)

Микола Барабашов

30 березня 1894 року — у Харкові народився Барабашов Микола Павлович, український астроном.

Народився в Харкові в родині професора медицини. У 1912 році закінчив 1-у Харківську гімназію і вступив на перший курс фізико-математичного факультету Юр’ївського (нині Тартуського) університету. Через тяжку хворобу перервав навчання і поїхав на лікування до Італії.

З 1914 по 1919 роки навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету. Після закінчення його було залишено на кафедрі астрономії для приготування до професорського звання.

З 1919 року почав працювати в астрономічній обсерваторії і викладати в університеті. У 20-ті роки викладав також у Харківському технологічному інституті та Харківському інституті народної освіти.

У 1925–1926 роках завідував астрономічним відділом при Всеукраїнському музеї імені Артема. У 1929–1933 роках завідував фотометричним відділом Харківської Палати Мір і Терезів. З 1930 року протягом кількох десятиліть керував Харківської астрономічною обсерваторією. З 1933 року — завідувач кафедри астрономії Харківського університету, з 1934 року — професор.

У 1936 році Барабашову за сукупністю праць без захисту дисертації було присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1941 році присвоєно почесне звання «Заслуженого діяча науки УРСР».

У 1943–1945 роки — ректор Харківського університету. У 1948 році обраний дійсним членом АН УРСР. Понад 15 років очолював Комісію з фізики планет Астрономічної ради АН СРСР, брав активну участь у роботі Комісії з дослідження умов на Місяці та планетах і підкомісії з природи місячної поверхні. Герой Соціалістичної Праці (1969 рік). Член Міжнародного Астрономічного Союзу. Голова Астрономічного Ради АН УРСР. Автор близько 600 друкованих праць. Сконструював (спільно з Н. Г. Пономарьовим) перший радянський спектрогеліоскоп. Один з авторів і редактор першого «Атласу зворотного боку Місяця».

Миколі Барабашову належать великі відкриття у вивченні планет сонячної системи. Він вів велику педагогічну та громадську роботу. Його ім’я присвоєно кратеру на Марсі. Є один із засновників товариства «Знання» у Харкові. Брав участь в організації Харківського планетарію.

Березіль 1926 рік

30 березня 1922 року — у Києві створений театр-студія «Березіль» (нині Харківський український драмтеатр).

Театр виник як мистецьке об’єднання навколо групи акторів колишнього «Молодого театру», створеного в 1918 р. Назва походить від першого місяця весни – березня. У 1922–1926 рр. театр працював у Києві, з 1926 по 1933 рр. базувався у Харкові. Першу виставу – «Жовтень» – «Березіль» поставив 7 листопада.

Засновником «Березолю» був відомий режисер із Самбора, теоретик і революціонер театру Лесь Курбас. Він вважав, що театр повинен не відтворювати, а формувати життєві принципи людей у суспільстві. Загалом творча практика цього театру зазнала впливу авангардизму, експресіонізму, конструктивізму та необарокового символізму. «Березіль» налічував 6 акторських студій (три у Києві та по одній у Білій Церкві, Умані та Одесі), 400 акторів і співробітників, режисерську лабораторію, музей театру, десять комітетів, видавав журнал. Навколо театру об’єдналися режисери, актори, хореографи, малярі, письменники, поети, драматурги, мистецтвознавці, критики, композитори і навіть філософи та психологи. У майстернях-лабораторіях проводили дослідження над театром для села, для робітничих клубів, для дітей дошкільного і шкільного віку. «Березіль» був сміливим і міцним експериментальним колективом, в якому творили і грали Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Данило Антонович та інші відомі митці. Лесь Курбас був видатним реформатором української сцени, намагаючись синтезувати в театрі рух, жест, музику, світло і характеризації. Він активно застосовував модерні принципи як до класичного західноєвропейського репертуару, так і до українського. У ревіях і фарсах він викривав тодішню радянську дійсність.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

На поч. 1926 р. Народний комісаріат освіти УСРР вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці – Харкова. ­У харківському періоді «Березолю» проявилася тріада митців – Л. Курбас, художник В. Меллер, драматург М. Куліш. У творчій співпраці вони поставили вистави «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933), які набули широкого розголосу в радянській Україні.

Організований Сталіним розгром «українізації» 1933 р. не оминув і «Березіль». У пресі розгорнулася викривальна кампанія проти Леся Курбаса та його театру, який затаврували як «шкідницьку організацію». На засіданні театральної колегії з приводу вистави «Маклена Ґраса» митця звинуватили в «буржуазному націоналізмі», контрреволюційності та антидемократичній позиції, й резюмували, що «Березіль» не зміг здобути гідного місця у розбудові українського радянського мистецтва. Прем’єра останньої вистави за твором М. Куліша відбулася у вересні 1933 р. під наглядом чекістів, і згодом була заборонена. Наприкінці 1933 р. Л. Курбаса усунули з посади художнього керівника театру, а «Березіль» закрили. Після цього режисер поїхав до Москви на запрошення С. Міхелса для роботи над виставою «Король Лір» у Державному єврейському театрі. У Москві його заарештували й відправили на будівництво Біломор-Балтійського каналу, а згодом у Соловецький табір. На поч. листопада 1937 р. Л. Курбас був розстріляний у карельському урочищі Сандармох поряд з іншими 1 111 етапованими із Соловецького табору з нагоди 20-річчя «Жовтневої революції». У 1935 р. його дітище – театр «Березіль» – був перейменований на Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.

Дмитро Донцов

30 березня 1973 року — помер Донцов Дмитро Іванович, публіцист, видавець і громадський діяч, ідеолог українського націоналізму.

До самої смерті Донцов залишався незручним і непримиренним. Його постать дійсно сповнена протиріч, і давно вже назріла потреба дати їй правдиве насвітлення, визначивши належне місце в історії української естетичної та суспільно-політичної думки XX століття. Така потреба висловлюється багатьма дослідниками, як, наприклад, Оленою Бачинською: "Це ім’я за останні 70 років терпіло вкрай протилежні оцінки: від прямої образи до великої пошани. За спомин його ідей без додатку "буржуазний націоналіст” судили та переслідували. Однак всі ті, хто нехтував Його ім’я, хотів забути ідеї, тим самим визнавали величезний вплив, силу слова і духу”.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru