Голос історії. 30 травня. Похорон Петлюри та Білозіра (ВІДЕО)

Похорон Симона Петлюри

30 травня 1926 року - похорон Симона Петлюри в Парижі. 40 польських генералів стали на коліна в костьолі у Варшаві.

В останній день життя, 25 травня 1926 року, Петлюра також відобідав у "Бульйоні". Його дружина занедужала, і український лідер прийшов до ресторану один.

Французька преса 1926 року широко цитує свідчення дружини вбивці Петлюри, Самюеля Шварцбарда: "Чоловік прийшов додому обідати. Наш сусід-комерсант покликав його до телефону. Відповівши, просто в білій робочій блузі, Самюель схопився та побіг, навіть не доїв обіду".

Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард розрядив у нього пістолет із сімома кулями.

Голос історії. 25 травня - День вбивства Симона Петлюри

Перехожі, які стали свідками убивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж як могли швидко доправили до найближчої лікарні "Шарите". Але врятувати не змогли.

Нині у приміщенні лікарні, де помер керманич УНР, міститься українська греко-католицька церква Святого Володимира (вулиця Сен-Пер, 51). Українська громада змогла отримати будинок у 1942 році.

Жалобна панахида по Петлюрі та прощання з ним відбулися у православній румунській церкві, до якої пан отаман щонеділі приходив молитися, бо українських храмів на той час у Парижі ще не було. Ту церкву можна й нині відвідати по вулиці Жан Бове, №9-біс.

Тогочасна французька преса переповідає про кілька тисяч осіб, які прийшли віддати останню шану Симону Петлюрі. Згадують про спеціального представника маршала Пілсудського, який прибув на похорон, про керівників грузинської, азербайджанської, чеської громад в екзилі.

30 травня 2000 року - день поховання співака та композитора Ігоря Білозора.

Похорон Ігоря Білозора

У ніч з 8 на 9 травня 2000 р. Ігор Білозір був жорстоко побитий двома п’яними росіянами-шовіністами Дмитром Вороновим та Юрієм Калініним. В той день співак та композитор з друзями був у кав’ярні “Цісарська кава”, де співали його пісні.

З виступу адвоката потерпілих у справі Ігоря Білозіра: "Калінін у грубій формі російською мовою вимагає припинити співати українську пісню. Воронов уже після того, як стало відомо, чия пісня виконується, і що її автор знаходиться серед співаючих, жорстоко б’є композитора, який не співав, нікому й нічим не заважав.

Після того, як Білозір простягнув руку в знак прощення і примирення, чомусь найбільше б’ють саме його. Побивши двічі, ще раз наздоганяють і добивають...

Нам відомо, що обоє підсудних народилися і виросли у Львові. Однак тільки один із них вільно володіє українською мовою. Незважаючи на те, що вони народилися і виросли у Львові, вони залишилися спадкоємцями тієї шовіністичної комуно-більшовицької частини російського населення, яка прийшла на нашу землю нібито під прапором визволення, а фактично з метою її поневолення. Присвоївши собі звання “старшого брата”, вони фактично стали повноправними господарями нашої української землі... Не поважаючи українців, не поважаючи їхньої мови, вони об’єктивно стали противниками українства і його державності. Саме в такому середовищі виховувалися підсудні Воронов і Калінін. І цим можна пояснити їхню поведінку стосовно Білозіра та інших 8.05.2000 року...

Другого побиття для контррозвідника Збройних Сил України з вищою військовою освітою Воронова та його товариша Калініна виявилося замало і вони, керуючись єдиним умислом скоєння тяжчого злочину, ніж той, який вже був скоєний ними двічі, обганяють Ігоря Білозіра та Богдана Гнатовського і знову ж таки несподівано для них і підступно нападають біля будинку обласної прокуратури на пр. Шевченка у Львові".

Це відбувалося на очах у десятків людей в центрі Львова, за п’ятсот кроків до рідної домівки. 16 травня – півгодинна клінічна смерть, 28 травня – назавжди зупинилося серце, 30 травня – 150 тисяч людей з усіх усюд проводжали в останню путь Великого Українця.

О першій годині траурний похід вирушив центральною частиною міста. Стотисячна траурна процесія підійшла до пам`ятника Тарасові Шевченку, біля якого відбулось символічне прощання співака з Кобзарем, потім попрямувала до церкви Святого Андрія, де була відправлена панахида. А далі — на Личаківський цвинтар, до місця вічного спочинку артиста.

(За матеріялами сайтів Історичної правди, uaestrada)

twitter.com facebook.com vkontakte.ru