Голос історії. 31 березня. Микола Міхновський, Микола Бокаріус (ВІДЕО)

Микола Міхновський

31 березня 1873 року — народився Микола Міхновський, український політичний і громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму та організатор війська.

Батько Міхновського - священик - був національно свідомою людиною, нащадком старих козацьких та священицьких родів і не боявся правити службу в церкві українською мовою. З дитинства Микола Міхновський виховувався на Шевченковому «Кобзарі» і творах Котляревського.

Спочатку Міхновський навчався у Прилуцькій гімназії. Закінчивши гімназію, у 1890-му році вступив на юридичний факультет Київського університету. Дев’ятнадцятилітнім він вступає до недавно створеного нелегального «Братства тарасівців», починаючи енергійну розбудову його найчисельнішої групи — київської, розробляє основні теоретичні та організаційні засади братства, яке вже тоді, в 1892 року, стало на шлях боротьби за «повну автономію України».

У січні 1898 р. Микола Міхновський переїжджає до Харкова, де відкриває власну адвокатську контору. Через два роки він бере участь у створенні першої української політичної самостійницької організації — Революційної української партії, організовує Установчий з’їзд та пише програму РУП, яку з часом видає окремою книжечкою під назвою «Самостійна Україна».

Оголошення твору "Самостійна Україна" Міхновського

1903 року Микола Міхновський пише твір, який невдовзі став широко відомим в Україні і за її межами, назва якого звучала як «Десять заповідей УНП», а у 1904 році виходить друком брошура «Справа української інтелігенції в програмі Української Народної Партії», яка зачіпає доленосні проблеми української нації та в ній викладені основні теоретичні засади українського націоналізму. 1904 року Міхновський створює бойове крило партії — організацію «Оборона України», яка здійснила низку заходів з ліквідації символів імперіалізму (символів окупації) в Харкові, Києві та Одесі, а після революції взяла активну участь у боротьбі за визволення України. Крім політики Микола Міхновський продовжував займатись адвокатською діяльністю і 1906 року він домігся звільнення братів Олександра і Михайла Шеметів, покараних до страти. Пізніше Міхновський та Шемет з розмахом починають видавати національну пресу. 1905 року вони випустили партійний друкований орган «Самостійна Україна» і селянську газету «Хлібороб», що мала на меті національне і соціальне пробудження українського селянства. Але незабаром влада заборонила часопис. Через шалений тиск режиму УНП призупиняє відкриту діяльність, а Міхновський повертається до видавничої справи.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Протягом 1912 року у Харкові він видає газету «Сніп». Під час Першої світової війни — поручик, служив у Київі. Разом з однодумцями розробив програму творення українського війська, яку з початком української революції 1917 — 1921 років активно втілював у життя. Засновник і керівник утвореного 16 березня 1917 Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, член Українського генерального військового комітету. Він виступає від УГВК на Всеукраїнському національному конгресі 1917, обраний членом Української Центральної Ради. Згодом після Першого Українського військового з’їзду 1917 (18 — 21 (5 — 10) травня) вийшов зі складу УГВК.

Микола Міхновський у Полтаві

Восени 1917 оселився на Полтавщині, обраний Лубенським мировим суддею, приєднався до Української демократичної хліборобської партії (УДХП), сприяв поширенню її впливу.

За Української Держави перебував в опозиції до влади, був одним з лідерів УДХП. Після початку протигетьманського повстання 1918 виступав за примирення сторін (гетьмана Павла Скоропадського та Директорії Української Народної Республіки) та утворення коаліційного кабінету при збереженні гетьманату. В 1920 перебуває у Новоросійську (нині місто Краснодарського краю, РФ), марно намагався емігрувати. Жив на Кубані, учителював, працював у кооперації. 1924 повернувся до Києва, був там заарештований Державним політичним управлінням УСРР, після кількох днів допитів опинився на волі. Вже наступного дня, 3 травня 1924 року Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча.

Микола Бокаріус

31 березня 1869 року - народився Микола Бокаріус, вчений, один із засновників судової медицини.

Народився в родині викладача та виховательки гімназії. 1890 року закінчив гімназію та вступив на медичний факультет Харківського університету. 1903 року стає приват-доцентом, а з 1910 року Бокаріус вже працював завідувачем кафедри судової медицини Харківського університету, читав курси пластичної анатомії в художній школі, шкільної гігієни для вчителів, завідував кафедрою в Жіночому медичному інституті, викладав судову медицину на юридичному факультеті, а в роки Першої світової війни організував і проводив курси з підготовки сестер милосердя і санітарів.[4]

Пізніше професор Харківського медичного інституту. Від 1923 року головний державний експерт УРСР, з 1924 року - консультант Головного управління міліції і розшуку УРСР.

В 1926 році з організацією Харківського інституту судової експертизи Бокаріус став його директором. З 1928 Бокаріус — головний державний судово-медичний експерт УРСР. Нині Харківський НДІ судових експертиз носить ім'я Миколи Сергійовича Бокаріуса.

twitter.com facebook.com