Голос історії | 6 жовтня: народився Сергій Шелухін

Сергій Шелухін

6 жовтня 1864 року - народився Сергй Шелухін, український вчений, видатний юрист, історик, дипломат, генеральний суддя УНР.

Сергій Шелухін народився в селі Деньги (Денеги) Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Черкаська область) в родині дворян. Батько Сергія Павло Якович Шелухін, відставний капітан, походив з козацького роду. Дворянський титул був наданий прадіду Сергія Василеві Кіндратовичу Шолусі у 1795 році за військові заслуги його батька Кіндрата та діда Івана Шолухи, які служили в козацькому війську.

З дитинства хлопчик був допитливим, цікавився своїм родоводом. Навчався на юридичному факультеті Володимирського (Київського) університету. Під час навчання в університеті Сергій Шелухін був активним учасником національного відродження, членом “української громади”, захищав ідеали незалежної соборної України.

Поетичні твори Шелухін друкував під псевдонімом Прокопенко.

Після закінчення університету, працював у судових установах Єлисаветграда, Кам’янця-Подільського, Кишенева, займав посади слідчого судді, згодом – прокурора, почесного судді та члена окружного суду в Одесі.

З 1905 р. він стає активним учасником українського національного руху: виступає безпосереднім організатором одеського товариства “Просвіта” і займається широкою просвітницькою діяльністю; є автором меморандуму про підтримку прав української нації; підтримує діяльність товариства “Українська хата”; напередодні революції очолює Український Революційний Керуючий Комітет в Одесі та пропагує самостійницькі ідеї.

З квітня 1917 р. С.Шелухін стає членом Української Центральної Ради та одним з провідних діячів української партії соціалістів-федералістів. На початку грудня 1917 р. він очолив позапартійну фракцію самостійників в Українській Центральній раді, котра відстоювала ідеали самостійного державного існування України. Займав посади генерального судді УНР, міністра судових справ в уряді В.Голубовича (лютий-квітень 1918 р.). У 1918 р. за сумлінне виконання обов’язків та служіння національній ідеї він отримав чин генерала.

С.Шелухін був головою української делегації на мирних переговорах з РРФСР, членом державного сенату (липень 1918 р.), членом Генерального суду, виконуючим обов’язки міністра юстиції в уряді В.Чехівського (1919 р.). входив до складу української делегації на мирних переговорах у Парижі (1919 р.).

У 1921 р. змушений емігрувати до Чехословаччини, де продовжує активну громадсько-політичну діяльність. Він стає членом Правничого товариства у Празі, а у 1921 р. його було обрано головою Всеукраїнської Національної Ради, опозиційно налаштованої до С.Петлюри.

Перебуваючи в еміграції, С.Шелухін співпрацює з Музеєм визвольної боротьби України в Празі, з Українським соціологічним інститутом, очолює наукову колегію Українського національного музею-архіву. В січні 1923 р. його було обрано головою товариства “Ліга української культури”, він тісно співпрацює з Союзом українських журналістів у Відні, згодом стає почесним членом товариства “Єдність” у Празі. С.Шелухін відстоював ідею організації національної церкви: у 1925 р. його було призначено уповноваженим представником від Української Автокефальної Православної Церкви.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Як учений, професор Шелухін Сергій Павлович багато часу відводив науково-педагогічній роботі: публічно читав реферати на суспільно-політичні теми; працював над теорією походження українського народу; викладав в Українському вільному університеті, де з 1924 р. по 1938 р. очолював кафедру цивільного права, історію українського права; мав студії в Українському педагогічному інституті ім. М.Драгоманова (Прага).

Він є автором ряду праць, які не втратили своєї актуальності й сьогодні: «Руська Правда», «Закупи з «Руської Правди», «Історикоправні підстави української державності», «Україна – назва нашої землі з найдавніших часів», «Україна» та ін.

У своїх роботах С.Шелухін доводить, що «противники свободи Українського народу, не маючи інших аргументів, використовують … вигадки про існування «Єдиної Руської народності» і не існування Української народності, тенденційне перекручування значення назви «Україна», заперечення існування України й Українського народу як окремої цілості і настроювання проти українського руху…» (С.Шелухін. Україна. Прага, 1936).

Самовіддана і виснажлива праця підірвала здоров’я Сергія Шелухіна, він помер 25 грудня 1938 р. у Празі.

twitter.com facebook.com