Голос історії. 7 червня. Загиблі на Соловках

Голос історії. 7 червня. Загиблі на Соловках

7 червня 2018 р. , ,

Соловки

7 червня 1989 року - День пам’яті загиблих в’язнів на Соловках. У цьому таборі перебувало і загинуло багато українців

Першим найбільшим концтабором в табірній системі СРСР 1920-х рр. став Соловецький табір особливого призначення (СЛОН), створений постановою Ради Народних Комісарів СРСР 13 жовтня 1923 р.

З грудня 1934 р. за рахунок "ворогів" з числа службовців кількість в’язнів на Соловках зросла. Репресії посилилися з призначенням наркомом внутрішніх справ СРСР у вересні 1936 р. секретаря ЦК ВКП(б) і Голови Комісії партійного контролю Миколи Єжова. Всі, хто потрапляв до "Соловецької тюрми Головного управління державної безпеки НКВС СРСР" (СТОН) (Соловки у 1937–1939 рр.), були приречені на знищення. За офіційними даними протягом 10-ти років існування Соловків там загинуло 7,5 тис. осіб. За іншими дослідженнями за роки існування табору загиблих було 15–20 тис. Значний відсоток серед загиблих у цьому концтаборі становили українці.

За підрахунками українських дослідників В. Щербини та Б. Гривачевського, в 2-й пол. 1930-х рр. лише за звинуваченнями у "контрреволюційній" та "троцькістській" агітації в Україні засудили 370 тис. осіб.

Внаслідок приєднання Західної України до УРСР, зростання українського руху Опору та переслідування осіб, що були під нацистською окупацією, кількість в'язнів-українців на Соловках зросла. У 2-й пол. 40-х рр. ХХ ст. більшість серед в’язнів неросійських народів у системі ГУЛАГу становили українці (понад 20%). І саме вони зробили вагомий внесок у боротьбу за знищення радянської системи концтаборів. За даними російського історика Віктора Земскова, з 1944-го по 1947-й рр. через активізацію руху Опору в Україні та депортації кількість українців в таборах ГУЛАГу зросла в 2,4 рази.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Заарештовували військовослужбовців, остарбайтерів, представників репресованого духовенства та інші категорії населення. Окрему групу становили депортовані українці. Найчастіше українців засуджували на 15–25 років ув’язнення за ст. 54 КК УРСР: "зрада Батьківщини", "особливо небезпечні державні злочини", "антирадянська агітація і пропаганда", "шпигунство", "терор".

Соловки

З середини 50-х рр. кількість українців почала зменшуватись через закінчення терміну покарання і перегляд справ.

На початках зародження системи ГУЛАГ, зокрема – на Соловках, в’язні працювали на лісозаготівлях, прокладали залізничні колії, будували Біломорсько-Балтійський канал. Водночас завдяки перебуванню творчої інтелігенції у перших концтборах ще існувала видимість культурного життя.

Навесні 1934 р. на Соловки відправили визначного тетрального діяча Леся Курбаса. Заарештованого у грудні 1933 р. режисера театру "Березіль" слідчі НКВС звинуватили у тому, що він очолив УВО і під час однієї з прем'єр у театрі хотів вбити секретаря ЦК КП(б)У М. Постишева. Суд засудив режисера до 5-ти років спецтаборів. У таборі на Медвежій Горі у дерев'яному театрі на 300 місць Л. Курбас очолив колектив зі 100 осіб. Театральна трупа розважала працівників управління, частину вистав показували лагерникам. В умовах концтабору, незважаючи на тиск, Л. Курбас вкладав свій творчий потенціал у розвиток табірного театру.

В урочищі Сандармох, 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року, були розстріляні 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення, серед яких 290 українців: поет-неокласик Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, історики академік Матвій Яворський та професор Сергій Грушевський, академік-географ Степан Рудницький, професори Володимир Чеховський, Олексій Вангенгейм та багато инших...

twitter.com facebook.com