Голос історії. 7 грудня. Перша в світі жінка-офіцер Олена Степанів

Олена Степанів

7 грудня 1892 року в селі Вишнівчику на Львівщині в родині священика Івана Степаніва народилася Олена-Марія Степанів - перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу офіцером, хорунжий УСС, чотар УГА, український історик, географ, мати історика Ярослава Дашкевича.

Мати – Марія-Мінодора, з родини Кунцевичів, - присвятила себе вихованню двох дітей: Оленки й Ананія. Син учився на юриста і загинув смертю хоробрих у лавах Української Галицької Армії, а Оленка в дівочі роки стала живою легендою у боротьбі за національне визволення.

Коли на Галичині почали виникати перші пластові організації, дівчина одразу вступила до однієї з них. Після закінчення семінарії вона заробляла на життя та навчання репетиторством.

Навчалась на філософському факультеті Львівського університету. Зі студентських років Олена включається у громадсько-політичну роботу, працює співголовою Комітету жіночих організацій Галичини, брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту у Львові).

Програми Ірини Фаріон з циклу "Велич особистости" ВІДЕО

З початком Першої світової війни Олена Степанів добровільно вступає до легіону Українських Січових Стрільців, і хоча жінок туди не приймали, для неї особисто зробили виняток - Олена склала свою першу присягу. Відзначається у боях проти російських військ на горі Маківці у Карпатах, за що нагороджена срібною медаллю Хоробрості.

Влітку 1915 року Олена потрапляє у російський полон. «Я була певна, що не верну до Галичини, тим паче, що деякі російські офіцери казали, що мене треба повісити», - згадувала Олена. Москалі стерегли Степанівну, більше, як офіцерів мужчин, бо ці йшли на війну з обов'язку, з примусу, а дівчина, яка пішла добровільно проти Росії, мусить бути справжнім її ворогом.

Олена та її брат Ананій

У полоні Олена тяжко захворіла, але стараннями німецької сестри милосердя графині Горн і полковника Пішелі в квітні 1917 р. вона повернулася до Галичини - через Петербург, Фінляндію, Швецію, Німеччину, Австрію. На станціях у Фінляндії та Швеції з нею фотографувалися жінки, зустрічали репортери - й відтоді слава про жінку, яка добровільно пішла воювати за свободу власної країни, облетіла усю Европу.

У 1918—1919 рр. — чотар (лейтенант) Української Галицької Армії, у складі 4-ї Золочівської бригади бере участь у боях, під час відступу УГА захворіла на тиф. Її демобілізували. Згодом - референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

У жовтні 1918 року за дорученням українсько-галицького керівництва веде у Києві таємні переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, активно діє в заходах по створенню Західноукраїнської Народної Республіки…

У листопаді 1919 року Олена емігрує до Відня, де закінчує університет, одружується з полковником УГА Романом Дашкевичем. Повернулася до Львова; викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті, але поляки забороняють їй викладати.

З 1939-го працювала в установах АН УРСР, була доцентом Львівського університету. Коли друзі почали емігрувати, вона відмовилася покидати рідну землю, хоч чоловік у цей час був в Австрії. Після закінчення Другої світової війни працювала старшим науковим співробітником і завідувачем сектору економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим співробітником Природничого музею АН УРСР (1948–1949 рр.).

На пропозицію товаришів податися у 1944 році в еміграцію відповіла: «Я залишаюся зі своїм народом».

У Фінляндії  під час обміну полоненими. Архів шведського принца Карла

20 грудня 1949 року її заарештували. Цензурний орган при виконкомі обласної ради задокументував висновок, що вилучена в Олени Степанів література "является антисоветской, профашистской, националистической", тому книги спалили.

Тюрма на Лонцького, щоденні допити й тортури, а потім концтабір і мордовські торфовища: "Особоє Совєщаніє прі МҐБ СССР" винесло постанову: "Степанив Елену Ивановну за участие в контрреволюционной банде украинских националистов и пропаганду националистических идей через печать заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на десять лет, считая срок с 29 декабря 1949 г. Имущество конфисковать".

Там вона хворіла на дистрофію, отримала інвалідну категорію. У 1956-му Олена Степанів повернулася до Львова й опинилася на вулиці. Лише син Ярослав не покидав хвору матір, яка померла 1963 року.

Вона тричі поверталася в Україну. Першим було повернення з російського полону. Другим - повернення з ГУЛАГу. Третім її поверненням було зняття інформаційної блокади - тут, на її Батьківщині.

Дівчина-герой, жінка-легенда - вона ніколи не кривила душею, навіть ворогам говорила правду – на шкоду собі. І її шанували як справжнього, гідного ворога. Вона ніколи не писала покаяльних заяв, ані прохань про помилування, бо не відчувала за собою вини.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru