Голос історії / 7 грудня: народились Олена Степанів та Катерина Білокур // ВІДЕО

Олена Степанів


1892 – народилася Олена Степанів, учасниця національно-визвольних змагань, четар Української Галицької армії, науковець, громадська і педагогічна діячка, політв’язень мордовських таборів.

100 років тому 1915-го віденські газети під заголовком «Українка – герой» писали про єдину в Європі дівчину-кадета в чинній армії! Хорунжа Українських Січових стрільців Олена Степанів брала участь у битвах під Комарником та біля гори Маківки (квітень — травень 1915 р.). За мужність нагороджена медаллю хоробрості та військовим хрестом Карла V.

Існує легенда як Олена, донька священика, йшла на війну, а їй забороняли, бо вона жінка. Степанів знайшла тоді в шафі січової домівки військовий однострій, перешила і пішла фотографуватися на документи. Фотограф упізнав у ній жінку й здав поліції. Коли її вели вулицями, перехожі гукали: «Жінка-шпигун!». Остання сотня Володимира Старосольського ще була у Львові і січовики визволили Степанів з поліції. У складі цієї сотні вирушила в Карпати.

Із 1915 року вона майже два роки провела в російському полоні. Через Петербург, Фінляндію, Швецію, Німеччину, Австрію вона повернулася до Галичини. На залізничних станціях Фінляндії багато жінок хотіли сфотографуватися з нею. Так само приймали її шведки. Шведська та норвезька преса не припиняли писати про українку. Жінка-воїн, борець за ідею, за українську незалежну державу – найбільше дивувало репортерів під час знайомства з Оленою Степанів. Це ламало стереотип жіночого призначення: «Kinder, Kuche, Kirche». Якщо Марія Вілінська і Ольга Кобилянська поставили питання ролі жінки в суспільстві, то Олена Степанів його зреалізувала.


Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)


Вона багато досягла і пережила. Закінчила учительську семінарію, Львівський університет, вступила до Легіону УСС, пережила російський полон. Згодом стала учасницею Листопадового чину 1918-го та перебувала в лавах УГА. Подальшу освіту отримала в Кам’янець-Подільському та Віденському університетах, захистила докторську дисертацію, продовжувала студії в Українському Вільному університеті. Одружилася з бойовим побратимом Романом Дашкевичем.

Олена Степанів-Дашкевич написала понад 75 наукових і популярних книг. Зокрема «Економічну географію західноукраїнських земель», монографію «Сучасний Львів», нариси «Мандруймо по рідному краю» та «Архітектурне обличчя Львова».

Померла у Львові у липні 1963-го.

(За матеріялами УІНП)


Катерина Білокур автопортрет


1900 – народилася Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця "народного примітиву" ("наївного мистецтва").

Народилася вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту (Полтавщина) нині Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині. Безрадісно пройшли її дитячі та юнацькі роки. Читати і писати вона навчилася по букварю, який хтось їй подарував. "На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася" - з сумом писала Катерина Білокур, згадуючи своє нелегке минуле.

Проте незвичайна пристрасть до знань, до книги відіграла важливу роль в її самоосвіті. На початку 20-х років, спілкуючись з богданівським вчителем Іваном Григоровичем Калитою, який дозволив їй користуватися бібліотекою, дізнається вона про "чарівне слово - художник". З цього часу потай від усіх Катерина почала свої перші студійні роботи вуглем на клаптиках домашнього полотна.

1924 року Білокур подає документи у Миргородський художньо-керамічний технікум, де їй відмовили за браком освіти.

1928 року Катерина Білокур вдруге намагається вступити вже до Київського театрального технікуму, але їй знову відмовили з тих же причин.

Проте впевнившись, що без освіти їй вступити до жодного спеціального навчального закладу, вона вирішує опанувати художню майстерність самостійно. Самотужки й послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки.

Довгий час художниця не ґрунтувала полотна, внаслідок чого її твори темніли, втрачали свій справжній колір. Треба було переписувати роботу, щоб відновити силу кольору, на що втрачалося багато часу й зайвої праці. Нарешті вона приходить до висновку, що перш ніж приступати до малювання, полотна необхідно заґрунтувати. Але не знаючи існуючих засобів ґрунтовки, художниця покривала полотно кілька разів сумішшю фарб певних кольорів, одноразово створюючи потрібний фон майбутнього твору.

Самостійним був і метод писання картин. Катерина Білокур не робила ескізів до своїх картин і не писала етюдів, і навіть не наносила на полотно контуру майбутньої композиції. По зафарбованому полю вона відразу ж писала деталь за деталлю, у відповідності до задуму. Це прийом, властивий всім народним майстрам і недосяжний для художників професійного станкового живопису.

В методі створення картин у Ктерини була ще одна риса, яку слід особливо підкреслити. Під час роботи вона користувалась мольбертом, а не знала муштабеля, і навіть великі роботи вона писала тонесеньким пензликом. Найцікавішим було те, що писала вона картини не в приміщенні, а на повітрі, весь час переносячи мольберт з місця на місце. Так поволі заповнювалося все полотно написаними з натури мотивами у відповідності до заздалегідь продуманої до деталей композиції.


картини Білокур


Друга половина 30-х та початок 40-х років - результативний період у творчості Катерини Білокур. Саме тоді художниця знаходить свій жанр, поступово опановує техніку живопису й художню майстерність.

Постійно шукаючи, вона неухильно розвиває своєрідні прийоми в техніці живопису, малюнка, вдосконалює професійну майстерність. В картині "Польові квіти" відчувається вже шукання і смислового і композиційного центру. Саме завдяки цьому в картині не багато квіток, кожна з яких може розглядатися окремо. А великий килим вкритий мініатюрними зображеннями найрізноманітніших польових квітів. Всі зображальні засоби - чіткість композиції, теплий колорит, легку прозорість фарб - художниця підпорядкувала розкриттю вимереженою фантазією образу, який хоче осягнути.

Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Весь світ облітають його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!".

Після закінчення війни сім'я Білокурів стає колгоспниками. 1948 р. помирає батько Василь Білокур. Катерина якийсь час живе з хворою матір'ю, а згодом до них переїжджає брат Григорій із дружиною та 5 дітьми. У сім'ї починаються численні сварки.



Катерина страждала на біль у ногах навесні 1961 року до цього додається сильний біль у шлунку. Домашні лікувальні засоби не допомагають, а в богданівській аптеці немає необхідних ліків.

На початку червня 1961 року помирає мати художниці. Того ж року Катерину Білокур відвозять до Яготинської районної лікарні. 10 червня їй роблять операцію, яка нічим не допомагає. У той же день художниця помирає.


До другої річниці Революції гідності: чим жив Майдан 7 грудня 2013-го року (з архіву


До другої річниці Революції гідності: чим жив Майдан 7 грудня 2013-го року (з архіву "Голосу Свободи") (фото)


Прес-конференція делегації Европарламенту: Депутати Европарламенту дали оцінку протестним настроям українців (ВІДЕО)


Міхеїл Саакашвілі про революційну ситуацію в Україні (ВІДЕО)


Олег Тягнибок розкрив таємницю зустрічи Путіна з Януковичем (ВІДЕО)


Звернення лікарів-волонтерів Майдану до влади (ВІДЕО)


Руслан Кошулинський: Правда про Майдан й про таємні польоти Януковича (ВІДЕО)


twitter.com facebook.com