Голос історії. 7 липня. Конотопська битва

Конотопська битва

В ході Московсько-української війни війська гетьмана Івана Виговського за підтримки Кримського ханату 7 липня 1659 року завдали нищівної поразки московським військам Алєксєя Трубєцкого у битві під Конотопом.

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Алєксєй Михайлович до народу й жах охопив Москву", - історик Сергій Соловйов про наслідки Конотопської битви.

Загострення політичних взаємин між гетьманським урядом Івана Виговського та московським царем почалось восени 1657 року, коли Москва надала підтримку антигетьманській коаліції Мартина Пушккара, а після її поразки у Полтавській битві влітку 1658 року санкціонувала вступ до України стотисячного війська на чолі з білгородським воєводою Григорієм Ромодановським. Він проголосив гетьманом уманського полковника Івана Безпалого, що змусило Виговського укласти 16 вересня Гадяцьку угоду про утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації - Великого Князівства Руського.

На Сумщині відбудеться фестиваль "Конотопська битва 2016" (АУДІО)

Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення царською стороною міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир'я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.

гетьман Виговський

Незважаючи на те, що Виговський, не полишаючи сподівань на можливість уникнення збройного конфлікту з Москвою, пропонував російській стороні приєднатися до польсько-литовсько-української унії, через тиждень після підписання Гадяцького договору московський цар Олексій Михайлович оголосив Виговського зрадником і видав грамоту, якою наказував усунути його від влади. Це стало початком Московсько-української війни - восени 1658 року 17-тисячне московське військо під керівництвом князя Григорія Ромодановського перейшло кордон України і до кінця року московські війська при підтримці Івана Безпалого та запорозького кошового Барабаша контролювали Миргород, Лубни, Пирятин та Київ.

Весною 1659 року, отримавши підтримку з Польщі, а також серед місцевого населення, невдоволеного грабіжницькою поведінкою московських військ, Виговському вдалось вернути контроль над більшою частиною Полтавського, Миргородського і Лубенського полків. Тому у квітні на допомогу Ромодановському виступила 50-тисячна армія на чолі з князем Алєксєєм Трубєцкім. На своєму шляху завойовники зруйнували Срібне, Борзну (нині райцентри Чернігівської області) та навколишні села, передмістя Ніжина та взяли в облогу Конотоп, де перебувало три козацькі полки, очолювані сіверським наказним гетьманом Григорієм Гуляницьким.

Битва під Батогом

Давній соратник Виговського, Гуляницький з військом (4,5 тис. чоловік) протягом двох з половиною місяців утримував Конотопську фортецю, що дало час гетьману організувати свою власну армію і навіть залучити найманців - до 17 тисяч козаків Виговського приєдналися три тисячі у складі польських добровольчих кінних загонів, тисяча сербських та молдавських найманців та 40 тисяч кримськотатарської кінноти під командуванням Мехмеда IV Герая.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Основу військ Трубєцкого становили елітні кінні підрозділи "государєва полка", який за традицією комплектувався з високодостойних московських дворян. Під орудою князя також перебували загони кадомських і касимовських татар (васали Москви, мешкали на території нинішньої Рязанської області Росії). Окрім донських козаків, підсобити інтервентам прибули й орли наказного гетьмана Безпалого, котрий боровся з Виговським за булаву.

схема битви

Рано вранці 7 липня 1659 року козаки напали на військо Трубєцкого. Завдавши супротивнику чималих втрат, українські війська вступили в бій полками князя Пожарского, що прийшли на допомогу тим, хто відступав. Після цього Виговський віддав наказ про відхід своїх сил на попередні позиції, вдаючи втечу. Князь Пожарский та інші російські воєводи на чолі основних сил кинулись навздогін й потрапили в засідку. Тільки-но переважна більшість царських ратників переправилася на другий берег річки, як по них із засідки вдарили татари. Тим часом українські козаки встигли зруйнувати переправу та нижче неї загатити річку. Вода розлилася й унеможливила повернення російської кінноти на свої вихідні позиції. Важка царська кавалерія застрягла в багнистих місцях річки, «справжніх конопотах», як про неї писав один із сучасників подій.

Кінний загін Сємьона Пожарского чисельністю 6 тисяч до кінця дня вирізали майже наголову. Сам Пожарскій потрапив у полон до татар. За переказом літописця, він, принижений і зв'язаний, "вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі". За це татари відтяли Пожарскому голову й відіслали її з полоненим до табору Трубєцкого.

Дізнавшись про оточення Пожарского, Трубєцкой вислав йому на підмогу 5 тисяч кінноти, яка також загинула. Після цього Ромодановському було наказано зняти облогу Конотопа і пізно ввечері 8 липня Трубєцкой почав відступ на північ.

Козаки й татари ще протягом трьох днів переслідували втікачів аж до московського кордону, однак так і не спромоглися цілком знищити ворога: завершальна стадія операції не була заздалегідь належно продумана. Трубєцкой дивом залишився серед живих, отримавши два важких поранення.

Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз.

Згідно з попередніми домовленостями, усі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тис. московитів.

Результатом Конотопської битви стала одна з найбільш відчутних і ганебних поразок царських військ другої половини ХVII ст. За різними відомостями, на Конотопському полі полягло від 30 до 60 тисяч царських ратників. До полону потрапили царські воєводи: князь Львов, брати Бутурліни, князь Ляпунов та інші. Більшість із них потрапили в неволю до Криму.

У Москві звістка про Конотопську битву спричинила паніку. Як писав з цього приводу Соловйов, «царська Москва затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, у Ярославль...»

пам'ятний знак на полі битви

Проте Івану Виговському не вдалось скористатись із сприятливої воєнно-політичної ситуації - невдовзі загони запорозького отамана Івана Сірка напали на татарські поселення, що змусило хана Мехмеда залишити Виговського та вертатися в Крим, а нові антигетьманські виступи, зокрема повстання Івана Богуна, привели до відставки Виговського у вересні 1659 року і обрання новим гетьманом Юрія Хмельницького, який під тиском Москви підписав Переяславський договір 1659 року, що перетворював Україну в автономну одиницю у складі Московського царства.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru