Голос історії. 8 лютого: Іван Похитонов, Кенгірське повстання

Іван Похитонов

8 лютого 1850 р. у с. Мотронівці на Херсонщині народився художник Іван Похитонов. Батько – Павло Данилович, дворянин, артилерійський офіцер, син запорізького козака Данила Похитона; мати — Варвара Бєлич, сербка.

Іван Похитонов не мав спеціальної художньої освіти. Він закінчив приватний пансіон у Катеринославі, потім учився в кадетському корпусі в Полтаві та реальній гімназії в Миколаєві.

Саме рішення стати художником визріло в нього після знайомства з виставкою передвижників у 1877 році в Одесі: «Виставка мене вразила, засліпила, я вперше побачив, що таке справжнє мистецтво», - згадував Іван Похитонов. Так почались його постійні заняття живописом. Він їде до Італії, потім переїздить до Парижу, де почав виставляти свої картини в Паризькому салоні. Французька критика дала високу оцінку картинам художника, які Ілля Рєпін назвав пізніше «мініатюрними перлами».

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

Більшість його картин написані тонкими пензлями на заґрунтованих темною мастикою маленьких дощечках червоного або лимонного дерева. Коли фарби підсихали, він ретельно полірував картини риб’ячою кісткою, чим надавав краси коштовної емалі. Роботи Похитонова і зараз зберігають первозданну свіжість і яскравість фарб.

«Поет природи і гармонії», «феноменальне явище», «чудо в живописі» - так характеризували Івана Похитонова мистецтвознавці.

За матеріялами сайтів prostir.museum, uamodna.com

8 лютого 1946 року було заарештовано Анну Гричаник-Вітт.

Нюся Гричаник була простою дівчиною з Тернопільщини, вона не писала віршів, не переховувала партизанів УПА, не травила політичних анекдотів – вона так ніколи і не зрозуміла чим заслужила звання «ворога народу». Через обмову ув’язненої раніше сусідки 20-річна дівчина потрапила під каток політичних репресій, схожа на сотні тисяч інших.

Подібні справи ведуться механічно і безособово, на місці Анни міг би опинитись кожен. Вона згадує:

«…прошел слух, что в село приехали военные. Остановились они в школе и вызывают молодежь и что-то спрашивают, но меня это не тревожило. В 2 часа ночи они пришли за мной, мама плакала, падала на колени, просила не забирать меня. (…) Усадили меня на сани, рядом солдат с винтовкой, и повезли в школу, ту, где я училась... Сразу повели на допрос. Спрашивали такое, что я в жизни не слышала и не видела. Заставили раздеться. В то время зашел старший по чину, уже немолодой человек, и сказал мне: одевайся. Увели в подвал, там я просидела до утра. На следующий день меня увезли в городок Котыченцы, в 7 км от нашей деревни. Там опять допрос и ночь в подвале, так длилось целую неделю. Потом поездом увезли в город Чортков, уже в настоящую тюрьму, одиночную камеру. На допрос вызывали ночью, а днем не давали спать. Следователь был очень строг, унижений было много, требовал говорить то, чего я не знала, а он все что-то писал. Так длилось до 11 мая 46-го года».

Після трьох місяців безкінечних і беззмістовних допитів суд над Анною Гричаник продовжувався цілих… п’ять хвилин.

Дівчину засуджено до ув’язнення на 10 років і ще 5 ураження в правах.

На долю Нюсі випала участь в одній із найтрагічніших подій постсталінського ГУЛАГУ – Кенгірському повстанні. Чоловіча і жіноча зони злилися в єдине ціле та на 40 днів утворили власну «республіку», населення якої, до речі, більше ніж на 46% складалося з репресованих українців. Тут Анна встигла по-справжньому обвінчатися зі своїм коханим Костянтином Віттом. Бунт придушили танками.

За матеріялами: Розстрільний календар

twitter.com facebook.com vkontakte.ru