Левко Лук'яненко: хроніка життя і боротьби (ВІДЕО)

Левко Лук'яненко

Український політв’язень, дисидент і колишній народний депутат України Левко Лук’яненко помер 7 липня в лікарні в Києві після тривалої хвороби.

Зранку Лук’яненко потрапив до реанімації, його життя не вдалося врятувати.

Левко Лук’яненко – дисидент, співзасновник Української гельсінської групи, народний депутат чотирьох скликань Верховної Ради, Герой України.

Народився 24 серпня 1928 року в с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області.

З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як пригнічений український народ. Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду, приниження, Лук'яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя.

В 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 - вступив на юридичний факультет Московського університету. У 1954 році одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.

Після закінчення університету з 1958 працював штатним пропагандистом Радехівського райкому КПРС, з 1959 — працівник адвокатури Глинянського району Львівської області. Тут він створив опозиційну по відношенню до радянської влади "Українську Робітничо-Селянську Спілку", яка виступала за конституційне відділення України від СРСР. За це в січні 1961 він виключається з КПРС і засуджується до розстрілу «за антирадянську агітацію і пропаганду». Однак вирок замінюється тюремним ув'язненням терміном на 15 років.

Російська Федерація — зменшена імперія зла — увійшла в суперечність із технічними, гуманітарними й моральними реаліями XXI ст. і має бути демонтована. Задля реальної свободи України, задля національної свободи Ічкерії, Татарстану, Башкортостану та інших народів, що перебувають у московському колоніальному ярмі, — почніть мобілізацію (на добровільній основі) людей різних національностей, передусім громадян колишнього СРСР та країн так званої народної демократії, до української армії. Закличте уряди й народи, що дорожать національною свободою, до спільної боротьби проти імперії зла за звільнення московських колоній і вільного їх розвитку — Левко Лук'яненко, зі звернення до Президента Петра Порошенка, 15.05.2015 р.

У 1976 Левко Лук'яненко вийшов на свободу і став одним із засновників Української гельсінської групи». У наступному році він був знову заарештований і засуджений до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років заслання. У 1988 Левко Лук'яненко вийшов на свободу. Таким чином він провів 26 років свого життя в ув'язненні.

30.11.88 Левко Лук’яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну. 30 березня 1990 Левко Лук'яненко був обраний 54,00 % голосів (при 8 претендентах) депутатом Верховної ради України від Залізничного (№ 196) виборчого округу. 29 квітня 1990 Левко Лук'яненко з групою своїх соратників створив Українську республіканську партію (УРП), головою якої він був обраний.

"Я хотів би, щоб українська нація не 40 років мучилася, щоб менше, бо зараз інформація ж поширюється ширше, ніж тоді, коли Мойсей виводив євреїв із Єгипту. Я думаю, що цей процес мав би бути швидше.
Але я сподіваюся на нове покоління. Нове покоління – вже не раби. Вони народилися в незалежній Україні. І кожен рік одне покоління носіїв антиукраїнської ідеології йде в землю, а кожен рік народжується покоління людей вільних, для яких самостійна Україна – вже нормальне явище, для яких свобода поїхати куди хочеш, приїхати звідки хочеш і так далі. Тобто умови демократії для нього вже абсолютно нормальне явище. І це молоде покоління я бачу",
- Левко Лук'яненко в інтерв'ю радіо Свобода.

1 грудня 1991 р. він брав участь у президентських виборах. За нього проголосував 1 432 556 осіб (4,49 %). У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

27 березня 1994 Левко Лук'яненко був обраний 62,06 % голосів (при 5 претендентах) депутатом Верховної ради від Нововолинського (№ 68) виборчого округу. На парламентських виборах 29 березня 1998 Левко Лук'яненко брав участь під номером 1 виборчого списку блоку партій «Національний фронт». Блок не подолав чотиривідсотковий бар'єр, і Левко Лук'яненко в парламент не пройшов.

"Українці 282 роки москалям допомагали будувати імперію. Тепер, я думаю, Господь Бог доручив Україні розвалити російську імперію. І зараз ті хлопці, козаки сучасні, на сході якраз це і роблять. Ну, і по всій Україні той настрій антимосковський сприятиме тому, що російська імперія розвалиться. І тоді автономні республіки, краї автономні і так далі здобудуть собі право заснувати свої незалежні держави. А московіти тоді хай зорганізують свою національну державу. Вона буде меншою, ніж московська імперія, і вона не буде шкодити тоді Україні", - Левко Лук'яненко в інтерв'ю радіо Свобода.

4 листопада 2000 почесний голова УРП Левко Лук'яненко був обраний дійсним головою цієї партії. З листопада 1993 до червня 1994 – голова передвиборного демократичного об’єднання "Україна". З травня 1992 – почесний голова УРП.

Доктор права Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю „Борцям за волю України ім Св. Володимира", почесною відзнакою Президента України. Автор книг: "Що далі?" (1989), "Сповідь у камері смертників" (1991), "За Україну, за її волю..." (1991), "Вірую в Бога і в Україну" (1991), "Не дам загинуть Україні!" (1994), "Народження нової ери" (1997), „У країні кленового листка“ (1998), численних статей.

16 червня 2007 вийшов з Верховної ради за власним бажанням. Помер в реанімації Київської лікарні.

twitter.com facebook.com