Річниця III-го Надзвичайного Великого Збору ОУН: мета, рішення, наслідки. Розповідає Василь Кук

Василь Кук

21–25 серпня 1943 р. на хуторі Веснівка поблизу с. Золота Слобода Козівського району Тернопільської області відбувся Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН, де ухвалено завдання розбудови в незалежній Україні демократичної держави. Значення ухвал цього Збору є надзвичайно важливим в історії національно-визвольної боротьби українського народу. Пропонуємо розмову із останнім Головнокомандувачем УПА Василем Куком, який у 1943 році займався підготовкою проведення Третього Збору. Інтерв’ю було опубліковане у газеті «Шлях Перемоги» в серпні 2003 року.

— Пане генерале, у чому особливість Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН?

— Великі Збори – це найвища установа в Організації, яка вирішує усі найважливіші питання, які стосуються діяльності Організації і національно-визвольної боротьби. Першим такий Збір відбувся 1929 року, на якому було утворено Організацію Українських Націоналістів. Там, передусім, порушувалися такі питання як визначення української нації, українського націоналізму та інші ідеологічні питання. Спочатку планували, що ОУН буде легальною, бо йшлося про масове поширення українського націоналізму. Але будь-яка націоналістична чи свідома державницька робота за панування Польщі на українських землях була заборонена, тож легалізація не вдалася. Ще одним задумом було розбудувати ОУН якнайширше. Перша така спроба вийти на ширші маси була у 1938-1939 роках, коли проголошено Карпатську Україну. Тоді розпочалися масові демонстрації, відправи у церквах, вночі підпільники організовували збори цілих сіл, де розповідали про те, що є Карпатська Україна і триває боротьба за незалежність.

Проте розпочалася Друга світова війна і політична ситуація змінилася. Перед війною у Римі під керівництвом Андрія Мельника був скликаний Другий Великий Збір ОУН, але на ньому нічого основного не вирішували, а повторили ті самі ідеї, проголошені 1929 року. Єдине, що зробили — провідника ОУН проголосили вождем з повними правами диктатора, який відповідає лише перед Богом і власним сумлінням. Тим часом політична ситуація дуже стрімко мінялася: з розвалом Польщі частина українських земель опинилася під большевицькою окупацією, а частина — під німецькою. Українським націоналістам потрібно було знову дати відповідь на актуальні питання про свою тогочасну діяльність, адже для того, щоб Організація жила нормально, вона мусить знати що робити і хто це буде робити. Відповіді на ці питання не давав ні Другий Збір ОУН, який відбувся в Римі, ні А.Мельник, який вирішував всі справи.

Щоб розв'язати цю проблему у квітні 1941 року у Кракові відбувся ще один Другий Збір ОУН, ініціатором якого були ті люди на чолі зі Степаном Бандерою, які проводили свою діяльність в Україні. Цей Збір поставив перед націоналістичним рухом завдання у найближчий час розгорнути широку революційну боротьбу і використати політичну ситуацію для проголошення відновлення Української держави. Збір вибрав провідником Степана Бандеру і вказав напрямні діяльності українських націоналістів на випадок німецько-російської війни. Вже у травні були підготовлені детальні інструкції напередодні війни про те, що і як треба робити у воєнних умовах. В результаті цих інструкцій було проголошено у Львові 30 червня 1941 року відновлення Українськоі Держави, утворено державне правління, обласні, районні і сільські адміністративні одиниці, а фактично перебрано владу на місцях.

Проте німці до Акта державної незалежності поставилися вороже, організаторів арештували, розпочали репресії проти українців. Цей Акт був потрібний ще й тому, щоб розкрити справжнє обличчя німців і їхнє відношення до української державності, і підтвердити, що це черговий окупант наших земель. Боротьба проти німців із 1941 по 1943 роки розгорнулася дуже серйозна, бо німці проводили жорстку окупаційну політику. В обороні українського населення створювалися військові формування проти нацистів. У той час проти нас розпочали боротьбу й совєтські партизани і польські колоністи. Так виникала потреба у створенні самооборонних відділів. І такі відділи творилися всюди, де була ОУН. Окрім того, потрібно було поширити ОУН на всі українські землі.

Для цього було створено на чолі із Проводом ОУН три Проводи Земель – Північно-західних, Західних і Південно-східних. Ці проводи активно діяли і Організація була представлена у всій Україні. Коли розгорнулася широка боротьба з німцями, у націоналістичний рух влилися широкі маси людей, які втікали від вивезення на роботу у Німеччину, від пограбування німцями. Створювалися бойові відділи, які боролися проти німецької сваволі. Діяльність Організації стала масовою, людям уже було мало бажання мати власну державу, їх цікавило яку саме державу ми хочемо, хто буде мати у ній владу, як буде розв’язано цілий ряд питань – соціальних, економічних, фінансових, військових, національних меншин та багато інших. Окрім того, стало очевидним, що німці війну програють, що буде нова большевицька окупація, і до цих нових умов треба перебудувати Організацію на інший лад, тому потрібно було скликати Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН і дати відповідь на ті всі питання, які назрівали. Фактично ці запитання вже були вирішені на практичній роботі українських націоналістів. Особливість Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН — у розв'язанні низки проблемних питань діяльності ОУН у тогочасній особливій політичній ситуації.

— Які головні рішення тоді були ухвалені?

— У постановах Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН було заявлено, що ми рішуче проти будь-якої тоталітарної системи, що Українська держава має мати демократичний лад. Збір утвердив своє ставлення до інших національностей: кожна нація має право на свою власну державу на своїх етнографічних землях. Основним гаслом ОУН стало: «Воля народам! Воля людині!», а поряд – Українська Самостійна Соборна Держава. Це дало нам ту перевагу, що коли проти нас кидали ворожі формації з інших національностей, зокрема, з кавказьких чи середньоазійських, то вони не воювали проти нас, а переходили на наш бік. Ми рішуче виступали проти будь-якої расової дискримінації людей. Ма мали можливість розгорнути колосальну роботу тому, що воювали проти ворогів Української держави і наших поневолювачів, а не проти народів взагалі.

В ухвалах Збору наголошено також на принципі економічної і соціальної рівності, а за основу політичного ладу в самостійній Україні визнано всенародний суверенітет, тобто відкинено вождизм і монократизм. Підкреслено важливість соціальної, економічної і політичної програм, основою яких має бути добро всіх громадян і справедливе трактування кожного з них. Визнано свободу друку, слова, думки, переконань, віри, світогляду.

Дуже важливою є й внутрішня структура, запроваджена на Зборі. А саме: усі справи вирішує Провід ОУН, а не одна людина. Оскільки в тих підпільних умовах було важко часто зібрати весь Провід, утворили Бюро Проводу у складі Провідника і двох його рівноправних членів. Під час Збору Провідником ОУН обрано Романа Шухевича, членами Бюро — Дмитра Маївського і Ростислава Волошина. Бюро розв'язувало термінові питання, а усі інші важливі питання вирішувалися на засіданні Проводу. Ці колективні рішення різних питань абсолютно не послабили внутрішньої дисципліни, а навпаки зміцнили її.

— Виходить, що демократія в націоналістичному середовищі не порушує дисципліни?

— Саме так. Усі ухвалені постанови виконувалися згори донизу. Оскільки національно-визвольна боротьба втягувала широкі маси, то вже тоді у нас не було питання партійності. Участь у боротьбі УПА брали і мельниківці, і бульбівці та інші.

— Чи правда, що за кордоном не всі сприйняли постанови Третього Надзвичайного Великого Збору?

— Окремі представники націоналістичного середовища, які боролися проти окупаційної Польщі, а потім у час німецької окупації опинилися за кордоном або були на початку війни заарештовані німцями, не побачили всієї тої боротьби, яка велася у той час в Україні й не розуміли того процесу, який відбувався в лоні самого українського народу, тих потреб, які виникали. Тому вони не сприймали і не розуміли наших ухвал. Проте, неправильно протиставляти Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН Другому і Першому. Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН аж ніяк не був ні ревізіоністським, ні дисидентським, він був логічним продовженням діяльності в тих умовах, в яких тоді опинився український народ. Якщо Перший Збір ОУН був організаційно-ідеологічний, Другий (краківський) — коректуючо-напрямний про нашу діяльність у випадку війни, то Третій Збір — державотворчим, де було збережено ідеологічні основи, але ухвалено широку програму діяльності ОУН у різних ділянках українського життя. «Постанови ці — це здобуток нашої політичної теорії й практики останніх двох років. Вони є конкретним оформленням майбутньої Української держави. Життя й подальша боротьба принесуть нові здобутки, вони дадуть можливість оформити програму ще більш чітко й детально», — йдеться у документах Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН.

— Які найважливіші заходи відбулися внаслідок програмових засад, ухвалених Третім Надзвичайним Великим Збором ОУН?

— Через два місяці на Рівненщині з ініціативи ОУН відбулася Перша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, яка пізніше стала основою міжнародної націоналістичної організації — Антибольшевицький Блок Народів (АБН). Ця конференція визначила спільні цілі й методи боротьби всіх поневолених народів. Національні відділи з представників інших народів при УПА уже активно діяли, але потрібно було офіційно затвердити платформу їхньої боротьби проти спільного поневолювача, що й було зроблено.

У липні 1944 року відбулося утворення Української Головної Визвольної Ради — загальнонаціонального політичного центру, який керував би визвольною боротьбою за Українську державу в умовах окупації України сталінським тоталітарним режимом. УГВР стала підпільним урядом України і політичним надпартійним зверхником Української Повстанської Армії.

— Виходить, що Перший і Третій Великі Збори є найбільш важливими серед усіх, що були в історії ОУН?

— Саме так. Перший Збір ОУН заклав ідеологічні основи українського націоналізму. Третій Збір ОУН детально конкретизував, яку саме Українську державу нам треба, і що для цього боротися мають всі, об'єднавши свої зусилля. Створення УГВР, як парламенту, і було тим об'єднавчим фактором. Було визначено наше бачення системи світу — як співпрацю вільних національних держав проти імперіалізму. Зокрема, у документах Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН сказано: «Україна є першою, яка піднесла прапор рішучої боротьби поневолених народів проти імперіалістів, і вона почне період національних і соціальних революцій. Тільки в спільній боротьбі українського народу з іншими народами Сходу може бути побитий большевизм.

Відбудова Української Самостійної Соборної Держави забезпечить відбудову й тривале існування інших народів Східньої, Південно-східньої та Північної Європи й поневолених народів Азії. Тільки при існуванні Української держави може бути забезпечене існування тих народів, що у взаємному порозумінні й співпраці на принципах права кожного народу на власну державу, на справедливий соціальний лад та економічну незалежність можуть ставити опір усім зазіханням ворожих їм імперіалізмів. Таким чином буде забезпечений тривалий мир і мирний національно-соціальний та культурний розвиток тих народів». Ось така виробилася струнка концепція національно-визвольної боротьби українського народу.

Текст і фото Лесі Бондарук.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru