9 листопада — День української писемності та української мови

9 листопада 2018 р.

мова

"Яка мова, такі й наші думки будуть – московська мова – московські думки" (Борис Грінченко)

“Мова яко меч — це сила екзистенційна — бо вона є самим життям;

Мова - сила трансцендентна — бо вона духова за своєю суттю;

Мова - сила креативна — бо вона творить людину, націю, державу;

Мова - сила психологічна — бо вона моделює поведінку нації і людини;

Мова - сила політична — бо вона є владою над людським мисленням,

Мова - сила — у кожному з нас, що живе з власної мови і ширить її, як світло” (Ірина Фаріон)

"Наша мова — та ж і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею" (Панас Мирний)

Із сучасного: "Мова московських телеканалів — особлива: на слух завжди здається, що тебе обматюкали, навіть якщо це звичайна реклама" (Сергій Скоробагатько)

Свято встановлено 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 "Про День української писемності та мови".

Gazeta.ua підготувала вибірку з 50 історичних дат, на які припадають найжорстокіші заборони рідної для українців мови.

1622 — наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія"К. Ставровецького.

1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1720 — указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

1729 — наказ Петра ІІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1731р. - цариця Анна Іванівна вимагала вилучити книги старого українського друку, а "науки вводить на собственном российском языке". У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, "а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами".

1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 р. — інструкція цариці князеві О. В'яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1766 р. — суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.

1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.

1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.

1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ "О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания", а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу "голосом, свойственным российскому наречию".

1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою.

1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано "Порівняльний словник усіх мов", у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.

1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення "Юго-Западного края" — Київського імператорського університету.

8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки.

1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.

12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.

18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв у таємному циркулярові зазначав, що "никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши". Заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою.

1864 р. — флігель-ад'ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом "наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами", що, на його думку, "лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей". И отримав схвальну резолюцію імператора: "Дельно. Мысль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить".

1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам "в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних уроженцев", за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін продубльовано ще й 1886 року.

1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).

1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. На Украъны почали з'являтися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши.

1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.

1903 р. — заборона виголошення промов на честь відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).

1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу.

1908 р. — указ сенату Російської імперії про "шкідливість" культурної та освітньої діяльності в Україні, "могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности".

1914 - заборона святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси; заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською; розгром товариства "Просвіта"; зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до "Спілки визволення України".

1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам'яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.

1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням "в организации подготовки террористических актов".

1938 р. — постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР" і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з'їзду КП(б)У.

1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова пленуму ЦК КП(б)У "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів "Вітчизна" й "Перець".

1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — "ждановщина".

1947 р. — Л. Каганович проводить нову "чистку" серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в "українському буржуазному націоналізмові".

1951 р. — погромні статті в газеті "Правда" проти "націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві".

1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти"; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (зокрема, про не обов'язкове, а "за бажанням батьків" вивчання української мови в російських школах України).

1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику "злиття націй" і подальше зросійщення союзних республік.

1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР. 1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).

1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів "Листа творчої молоді Дніпропетровська" проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.

1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).

1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук'яненко та ін.). 1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про "Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки".

1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув'язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1983 р. — постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури ("Андроповський указ") та директива колегії Міносвіти УРСР "Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки", спрямована на посилення зросійщення.

1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.

1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу оіфіційної мови в СРСР.

****

Автор ідеї плакату: Ірина Фаріон. Автор плакату: Володимир Герус

twitter.com facebook.com