Свободівці в АТО. Олександр Вронський: "У мене свій бронежилет – підрясник"

Олександр Вронський

Ми зустрілися з Олександром Вронським за день до його відправлення на Схід. Він уже пройшов навчання у столиці, давно зібрав речі. Сьогодні ще з рідними та друзями на Волині, а завтра… Що взяв із собою на війну? Підрясник, хрест, требники, Святе Письмо. Отаке "обмундирування". Він – священик. У першу чергу нестиме капеланську службу. Але каже: "Треба буде взяти до рук зброю – візьму!"

"Ієрею Олександрові Станіславовичу Вронському. Указ. Згідно з Вашим проханням вам благословляється нести послух капелана у Збройних Силах України. Вам належить звернутися до військового комісара. Митрополит Луцький і Волинський (підпис владики Михаїла, – авт.)", – читаю указ, датований травнем. Із цим папером на руках Олександр вирушає на війну. Розповідає про себе не дуже охоче. Мовляв: хай пишуть про тих, хто нині в тому пеклі, чи хто з нього повернувся, чи не повернувся…

Позаяк капеланської служби як такої в Україні нема, священик із Волині служитиме як доброволець у складі Збройних Сил України. Правда, матиме особливу місію: нести Боже слово українським бійцям. Вони, запевняє, нині дуже потребують його. Йдуть у бій із вірою, надією, Богом.

Олександр родом зі звичайної сім'ї. Виріс у с. Марковичі Локачинського р-ну. "Батько мене виховував патріотом і віруючою людиною, – розповідає чоловік. – І ми змалечку знали, що комунізм – це щось погане, а свєцький режим до добра не доведе. Чому?.. Можливо, тому що у нашої бабусі, яка жила на Вінниччині, у Голодомор померло п'ятеро з 9-ти діток. От і пішло з покоління в покоління таке відлуння…"

Коли після совєтської атеїстичної пропаганди у 90-ті раптом дозволили Україні дихнути вільніше й почали повертати до життя закриті силоміць храми, тато Олександра Вронського одним із перших узявся за цю справу. Тож у Марковичах церква, яку совєти "перехрестили" у Будинок культури, знову стала церквою. А малий Сашко Вронський там прислужував. Згодом він вчився у духовній семінарії. 2005-го прийняв сан священика, служив у с. Гайове на Ківерцівщині. Напередодні кривавого розстрілу Майдану 20 лютого, Вронський із побратимами зі "Свободи" (бо й сам є депутатом Ківерцівської міської ради від цієї політсили) був в епіцентрі протистояння, бачив озвірілих правоохоронців… Тоді з тієї поїздки не повернувся ківерчанин і теж свободівець Василь Мойсей.

"Але ж ви – священик?.." – дивуюся. "Священики – такі ж громадяни, як і всі інші. Є багато прикладів в історії України, коли священики були і церковними, і громадськими діячами: митрополит Сікорський, Шептицький, батько Степана Бандери Андрій Бандера, Іван Огієнко".

Як тільки Україна забила на сполох із приводу анексії Криму, він серед перших прийшов до військкомату. Там його "записали в зошит", сказали – зателефонують… Однак до команди мобілізованих Олександр не потрапив, попри величезне бажання.

Чи може бути війна – богоугодною? Тим паче, що очевидно: по той бік протистояння теж стоїть священик… Не задумуючись, Олександр відповідає: "Місія священика на війні – підтримувати бойовий дух. Є зброя світська. Це та, яка стріляє. А є зброя священика. Та, що проти невидимих ворогів. Недарма Святе Письмо каже: "Хто взяв зброю до рук, той від неї і загине".

Олександр вважає, що в Україні треба відновити капеланську службу. Капелани в гарячих точках виконують ту ж роботу, що й на парафії. Тільки – у певних умовах. А поки цього не сталося, готовий стояти пліч-о-пліч із побратимами.

Він воюватиме у складі батальйону "Січ" – підрозділу, що підпорядковується МВС. Засобами захисту, каже, забезпечений. Але… "У мене свій бронежилет – підрясник, зброя – хрест… Якщо Богові угодно мене забрати, то він це може зробити і на війні, і поза війною, – відповідає Олександр. – Але давно для себе вирішив, що як священик зобов'язаний бути там, поряд із хлопцями. Інакше бути не може"…

І поки Олександр молитиметься за Україну та її захисників на Сході, вдома за нього молитимуться дружина, донечка та старенькі батьки.

Олена Лівіцька

"Волинська газета" від 17 липня 2014 року

twitter.com facebook.com