Всесвітній день поцілунків: традиції українців

українські традиції

6 липня - відзначається Всесвітній день поцілунків - неофіційне свято, придумане в XIX столітті у Великобританії, а 20 років тому було затверджено Організацією Об'єднаних Націй.

Відомо що у Древньому Римі в знак вітання цілували не тільки друзів і членів родини, а й торговців і просто перехожих. В середні віки в Італії чоловік, що поцілував дівчину на людях, повинен був обов'язково на ній одружуватися. В Японії вважається дуже непристойним цілуватися при свідках. Подекуди поцілунки вважаються злочином. У американському штаті Індіана досі живий закон, по якому «чоловікові з вусами забороняється цілувати людську істоту». У штаті Коннектикут в неділю заборонено цілувати дружину. А в містечку Седар Рапіді, штат Айова, шериф може забрати до дільниці будь-якого, хто поцілує незнайому людину.

Відповідно до світоглядних уявлень українців будь-яке фізичне доторкання (чи то потиск рук, поплескування по плечу або погладжування по голові) пов’язане з вірою в його магічну силу — здатність до передання як позитивних, так і негативних дій. Виходячи з цього наші прадіди ретельно регламентували як і самі доторкання, так і норми відстані між особами, що контактували.

Цебто, будь які обійми, поплескування і тим більше поцілунки для наших прадідів були просто брутальним втручанням в їх особистий простір.

Запорозькі козаки, будучи православними християнами, цілували лише хліб та сіль, а також святу землю при виголошені клятви, беручи присягу на вірність рідній землі. Поцілунки та обійми між чоловіками вважались символом Іуди, який зрадив Ісуса Христа.

Обійми з поцілунком були доречні винятково у випадках, якщо це був родич, або ж побратим, як то було в Запорозьких козаків, від якого не могла виходити небезпека на енергетичному рівні. У такому випадку дозволявся не просто потиск руки, а й дужі козацькі обійми. Діти за повір’ям вважалися «чистими», не здатними принести лихо, тому їм також дозволялось залізти на руки та цілувати хрещених батьків та інших добрих знайомих.

козацьке вітання

Воїни-козаки, коли виголошували клятву чи давали присягу, цілували хрест (у тому числі натільний), від чого, власне, і походить назва обряду— хресне цілування. В середовищі Запорозьких козаків воно вважалося такою святою справою, що ніхто не смів його порушити якимись недешкретними діями. По мірі утвердження християнства хресне цілування набувало більш ритуалізованих рис, розширюючи і область застосування: починає практикуватися ритуальне цілування ікон, різноманітних святинь і навіть не-святинь (наприклад, замка на церковних воротах нареченими— «щоб міцнішим був шлюб»). Поруч із релігійними, в Україні продовжували побутувати й народні святині — хліб та сіль, а також земля, традиція цілування якої при виголошенні клятви бере початок від Запорозького козацтва.

В Наддніпрянській Україні було прийнято обмінюватися поцілунками і при прощанні, причому поцілунок означав не тільки приязнь до людини, а і взаємне прощення (до речі, "прощання" і "прощення" колись ототожнювалися). Бо ж коли козак вирушав у похід на війну, то він міг більш ніколи уже не зустрітися на цьому світі зі своїми рідними та близькими, а відтак, потрібно було попросити прощення.

Культурно-просвітницька програма "Традиції нації"

Ще з часів хрещення Руси князем Володимиром, як і в княжі часи, на козацькій Україні серед православних християн було прийнято обмінюватись поцілунками та обіймами між сусідами та чужими людьми лише напередодні Великого посту. Аби спокутувати гріхи, наші прадіди у «Прощену Неділю» прохали один у одного прощення. Для цього вважалось загально прийнятою нормою усіх, кого стрічали на вулиці, а також всіх рідних і знайомих цілувати та обіймати три рази, просячи у них прощення…

Також наші прадіди цілувались на Великдень, коли "христосувались".

В українських традиціях, як і у більшості слов`ян, крім скріплення клятви, поцілунок мав і інші призначення в повсякденному житті. Головне з них — передання доброзичливості та здоров’я (цікаво, що етимологія слова «цілунок» іде від цілісності, тобто здоров’я, звідси й цілитель — народний лікар).

Також цілували, у відповідності з давніми віруваннями та прийнятими нормами етикету, коли хотіли започаткувати обопільну симпатію, коли прагнули запобігти шкоді, або ж коли намагалися заспокоїти дитину, а також щоб урятувати стадо, цілували чередника, цілували й свійських тварин — щоб приносили приплід.

Взагалі ж загальнопоширеним способом вітання на українських землях традиційно були рукостискання та слова «Добрий день» («Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стандартизована традиційна форма вітання слов’ян-українців варіювалася по окремих регіонах, а ось поцілунки при зустрічі вважаються самобутніми традиціями семітських народів - євреїв та арабів.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru